Коли ми думаємо про найвідоміші шедеври світового мистецтва, перед очима найчастіше постають картини епохи італійського Відродження або роботи митців, що були натхненні нею. Наприклад, дві з найвідоміших картин у світі: «Таємна вечеря» та «Мона Ліза», належать пензлю одного художника, Леонардо да Вінчі.
Звернімося до інших мистецьких напрямів. Коли йдеться про експресіонізм, одразу згадується «Крик» Едварда Мунка. Якщо говоримо про імпресіонізм, неможливо оминути Клода Моне — одного із засновників цього напряму. А постімпресіонізм нерозривно пов'язаний з ім'ям Вінсента ван Гога, чиї роботи стали символом цілої епохи.
Пабло Пікассо асоціюється з кубізмом, Анрі Матісс — із фовізмом, а ім'я Сальвадора Далі стало майже синонімом сюрреалізму.
А тепер замислімося: скільки серед цих імен жінок? Чи не помічаєте ви закономірності? Де всі жінки?
Чому, коли ми говоримо про історію живопису, серед найвідоміших художників майже завжди звучать чоловічі імена, тоді як жінки залишаються в тіні?
Протягом століть жінки справді мали значно менше можливостей для професійного розвитку в мистецтві. Ще трохи більше ніж сто років тому в багатьох художніх академіях їм або взагалі забороняли навчатися, або обмежували доступ до ключових занять, зокрема студій малювання оголеної натури, які вважалися основою академічної художньої освіти.
Жінки також часто залишалися осторонь мистецького життя. Вони не завжди могли вільно відвідувати місця, де художники-чоловіки зустрічалися, обговорювали мистецтво, ділилися ідеями та знайомилися з майбутніми меценатами й колегами.
Попри всі ці обмеження, жінки-художниці не зникли з історії мистецтва. Вони продовжували працювати, шукали власний голос і створювали твори, які згодом змінили саме уявлення про мистецтво.
Ми обрали лише п'ять імен — п'ять видатних художниць, кожна з яких попри численні перешкоди змогла заявити про себе й залишити помітний слід в історії мистецтва.
Superprof розповідає про жінок, які знаходили нові способи самовираження, переосмислювали традиції та доводили, що талант не має статі.
І сьогодні їхні імена нарешті звучать дедалі голосніше!
Артемізія Джентилескі
Яким був її життєвий шлях?
1593
— народилася 8 липня в Римі, Італія.
Близько 1605
— почала навчатися живопису в майстерні свого батька, художника Ораціо Джентилескі.
1610
— написала одну зі своїх перших відомих картин — «Сусанна та старійшини».
1612
— взяла участь у гучному судовому процесі проти художника Агостіно Тассі, якого звинуватила у зґвалтуванні.
1612
— одружилася з художником П'єрантоніо Стіаттезі та переїхала до Флоренції.
1616
— стала першою жінкою, прийнятою до Академії мистецтв малюнка (Accademia delle Arti del Disegno) у Флоренції.
1610–1620-ті роки
— створила свої найвідоміші роботи, зокрема «Юдиф, яка обезголовлює Олоферна», «Юдиф і її служниця», «Каяття Марії Магдалини», «Клеопатра».
1620
— повернулася до Рима.
1630
— переїхала до Неаполя, де відкрила власну майстерню.
1638–1640
— працювала в Лондоні разом із батьком при дворі короля Карла I.
Після 1640
— повернулася до Неаполя й продовжувала працювати до кінця життя.
Близько 1653–1656
— померла в Неаполі (точна дата смерті невідома).
Після смерті
— у XX столітті творчість Артемізії Джентилескі була переосмислена, і сьогодні її вважають однією з найвидатніших художниць епохи бароко та однією з перших жінок, які здобули міжнародне визнання в історії європейського мистецтва.
Артемізія Джентилескі особливо майстерно зображувала сильних і рішучих жінок. Її героїні не були пасивними спостерігачками — вони діяли, боролися та самі визначали хід подій.
Можливо, ви подумали, що художниць розташовано в хронологічному порядку. Насправді ж ми починаємо з Артемізії Джентілескі, адже її життєвий і творчий шлях був одним із найскладніших і найтрагічніших в історії мистецтва.
Артемізія народилася в Римі 1593 року в родині художника Ораціо Джентилескі. Вона рано познайомилася з живописом і ще в дитинстві почала навчатися в батьковій майстерні. Її мати померла, коли Артемізії було лише 12 років, і саме мистецтво поступово стало важливою частиною її життя.
Батько навчав живопису всіх своїх дітей, але саме Артемізія виявила винятковий талант і швидко перевершила своїх братів.
Я покажу вашій світлості, на що здатна жінка.
Артемізія Джентилескі
На той час епоха італійського Відродження вже добігла кінця, а в мистецтві утверджувалося бароко. Величезний вплив на художників справив Караваджо, який змінив живопис завдяки драматичним композиціям, різким контрастам світла й тіні та надзвичайній емоційній виразності. Артемізія не лише перейняла ці новаторські художні принципи, а й переосмислила їх, сформувавши власний упізнаваний стиль.
Особливе місце у її творчості посідали біблійні та міфологічні сюжети, у центрі яких часто були сильні жіночі персонажі. Серед найвідоміших її робіт:
- «Юдита, що вбиває Олоферна»;
- «Юдита та її служниця»;
- «Сусанна та старці»;
- «Марія Магдалина, що кається»;
- «Клеопатра».
Артемізія була однією з небагатьох художниць свого часу, яка майстерно зображувала жіноче тіло — оголене, злегка прикрите чи повністю одягнене. Її професійна майстерність особливо помітна в роботах, де вона передає складні емоції та психологічний стан своїх героїнь.
Водночас її картини вирізняються вишуканою роботою з кольором, світлом і тінню. Саме поєднання драматизму, емоційної сили та технічної майстерності зробило Артемізію Джентилескі однією з найвизначніших художниць епохи бароко.
Мері Кассат
Яким був її життєвий шлях?
1844
— народилася 22 травня в Аллегені (нині частина Піттсбурга), штат Пенсильванія, США.
1850-ті роки
— разом із родиною багато подорожувала Європою, де вперше познайомилася з мистецтвом.
1861
— вступила до Пенсильванської академії образотворчих мистецтв у Філадельфії.
1866
— переїхала до Парижа, щоб продовжити художню освіту та працювати як професійна художниця.
1877
— отримала запрошення від Едгара Дега приєднатися до групи імпресіоністів.
1879
— взяла участь у четвертій виставці імпресіоністів у Парижі.
1880-ті роки
— сформувала власний стиль і стала відомою картинами, присвяченими жінкам, дітям і материнству.
1891
— після знайомства з японською гравюрою створила знамениту серію кольорових офортів, натхненних японським мистецтвом.
1904
— нагороджена французьким орденом Почесного легіону за внесок у мистецтво.
1914
— через погіршення зору поступово припинила активну творчу діяльність.
1926
— померла 14 червня у Франції, в містечку Ле-Мене-Бюссон.
Після смерті
— Мері Кассат визнана однією з найвидатніших представниць імпресіонізму та однією з найвідоміших американських художниць XIX століття.
Перенесімося приблизно на 250 років уперед — у невелике містечко неподалік Піттсбурга, штат Пенсильванія, де в 1844 році народилася Мері Кассат у заможній родині.
Мати Мері відіграла важливу роль у розвитку її художніх здібностей. Вона була переконана, що справжня освіта неможлива без знайомства з мистецтвом, подорожей і можливості побачити світ за межами рідного міста. Саме завдяки цьому Мері ще в дитинстві відкрила для себе багатство європейської культури та мистецтва.
Якби не підтримка матері й ранні подорожі до Європи, Мері, можливо, прожила б цілком звичайне для жінки її часу життя: вийшла б заміж, створила сім'ю та присвятила себе родині.
Але Мері Кассат мала зовсім інші плани.
Є два шляхи для художника: широкий і легкий або вузький і важкий.
Мері Кассат
Вона не прагнула заміжжя і не мріяла про дітей. Вона хотіла бути художницею.
Батько не схвалював її рішення й відмовлявся підтримувати доньку, бо вважав мистецтво непрактичним фахом для жінки. Проте Мері не відмовилася від своєї мрії й вступила до Пенсильванської академії образотворчих мистецтв.
Навчання там не було рівним для чоловіків і жінок. Жінкам забороняли працювати з оголеними чоловічими моделями, а сама мистецька освіта для них часто була менш ґрунтовною. Багато дівчат навчалися малювати як частині хорошої освіти та світського виховання, але не планували робити мистецтво своєю професією.
Мері Кассат хотіла іншого. Вона прагнула, щоб до неї ставилися серйозно — не просто як до жінки, яка вміє гарно малювати, а як до професійної художниці.
Саме тому вона вирушила до Парижа, де продовжила навчання та почала будувати власну кар'єру. Там вона познайомилася з провідними художниками-імпресіоністами, зокрема з Едгаром Дега, який став для неї важливим творчим однодумцем.
Мері Кассат обрала мистецтво всупереч очікуванням свого часу — і зрештою стала однією з найважливіших жінок в історії імпресіонізму.
Фріда Кало
Яким був її життєвий шлях?
1907
— народилася 6 липня в Койоакані (Мехіко, Мексика).
1913
— у шестирічному віці захворіла на поліомієліт, через що одна нога залишилася слабшою й тоншою.
1922
— вступила до Національної підготовчої школи в Мехіко, де планувала здобути медичну освіту.
1925
— потрапила в тяжку автобусну аварію, отримала численні переломи та важкі травми хребта й таза. Саме під час тривалого лікування почала серйозно займатися живописом.
1928
— вступила до Комуністичної партії Мексики та познайомилася з художником Дієго Ріверою.
1929
— одружилася з Дієго Ріверою.
1930–1933
— разом із чоловіком жила у США (Сан-Франциско, Детройт, Нью-Йорк). У цей період пережила викидень, що стало однією з центральних тем її творчості.
1932
— створила картину «Лікарня Генрі Форда» (Henry Ford Hospital).
1937
— у Блакитному будинку Кало й Рівери певний час жив революціонер Лев Троцький.
1938
— відбулася перша персональна виставка Фріди Кало в Нью-Йорку.
1939
— перша персональна виставка в Парижі. Створила одну зі своїх найвідоміших картин — «Дві Фріди». Того ж року розлучилася з Дієго Ріверою.
1940
— вдруге одружилася з Дієго Ріверою.
1943
— почала викладати живопис у школі мистецтв La Esmeralda в Мехіко.
1944
— написала автопортрет «Зламана колона», у якому відобразила свої фізичні страждання.
1953
— відбулася її перша персональна виставка в Мексиці. Попри тяжкий стан здоров'я, художниця прибула на відкриття на лікарняному ліжку.
1954
— померла 13 липня в Койоакані у віці 47 років.
Після смерті
— творчість Фріди Кало здобула світове визнання. Сьогодні її вважають однією з найвідоміших художниць XX століття, а Блакитний будинок перетворено на музей, присвячений її життю та мистецтву.
За три роки до того, як Мері Кассат через погіршення зору була змушена майже повністю відмовитися від живопису, у невеликому містечку неподалік Мехіко народилася Фріда Кало.
За словами самої Фріди, її дитинство було непростим. Вона нерідко розповідала про власне життя з особливою драматичністю, а іноді навіть свідомо змінювала окремі факти своєї біографії. Наприклад, насправді Фріда народилася 6 липня 1907 року, але вона називала роком свого народження1910 рік — рік початку Мексиканської революції. Так художниця символічно пов'язувала власне життя з народженням нової Мексики.
Серед усіх художниць у нашому списку Фріда, мабуть, зіткнулася з найтяжчими випробуваннями.
У шість років вона перехворіла на поліомієліт, після чого одна її нога залишилася слабшою та коротшою за іншу. Через це Фріда зазнавала насмішок однолітків. Попри проблеми зі здоров'ям, вона була амбітною та прагнула здобути серйозну освіту.
Фріда вступила до престижної Національної підготовчої школи в Мехіко й планувала стати лікаркою. Вона не збиралася присвячувати своє життя мистецтву.
Але у 1925 році сталася подія, яка назавжди змінила її долю.
Автобус, у якому Фріда їхала разом зі своїм хлопцем, зіткнувся з трамваєм. Художниця отримала численні тяжкі травми: переломи хребта, ребер і ноги, а також серйозне ушкодження таза.
Після аварії Фріда місяцями була прикута до ліжка. Їй довелося носити спеціальний гіпсовий корсет, а відновлення супроводжувалося постійним болем і численними операціями.
Саме в цей період вона серйозно звернулася до живопису.
Фріда почала малювати, коли лежала в ліжку, а спеціально встановлене над нею дзеркало дозволяло їй бачити власне відображення. Так автопортрет поступово став одним із головних жанрів її творчості.
Я пишу автопортрети, бо часто буваю на самоті, і тому, що я — людина, яку знаю найкраще.
Фріда Кало
Можливо, якби не та аварія, Фріда Кало стала б лікаркою. Але життя склалося інакше.
Можна сказати, що саме після тієї фатальної аварії почалося її нове життя — життя художниці, яка перетворила власний біль, досвід і особисту історію на мистецтво, відоме в усьому світі.
Джорджія О'Кіф
Яким був її життєвий шлях?
1887
— народилася 15 листопада на фермі поблизу Сан-Прері, штат Вісконсин, у багатодітній родині.
1897–1905
— навчалася в школі та рано вирішила стати художницею.
1905–1908
— здобувала мистецьку освіту в Чикаго та Нью-Йорку, навчалася в Лізі студентів-художників.
1908–1912
— через фінансові труднощі та проблеми зі здоров'ям була змушена перервати навчання й працювала комерційною художницею.
1912–1914
— викладала мистецтво та почала експериментувати з абстрактними малюнками вугіллям.
1916
— її абстрактні роботи привернули увагу фотографа й галериста Альфреда Штігліца, який виставив їх у своїй галереї 291
1918
— переїхала до Нью-Йорка; почала професійно працювати як художниця та зблизилася зі Штігліцом.
1920-ті
— здобула широку популярність завдяки масштабним зображенням квітів, міських пейзажів і абстрактним композиціям.
1924
— одружилася з Альфредом Штігліцом.
1927
— відбулася її велика ретроспективна виставка в Бруклінському музеї.
1930-ті
— дедалі більше часу проводила в Нью-Мексико, де створила багато пейзажів і знаменитих картин із черепами тварин.
1939
— здійснила подорож на Гаваї, де створила серію робіт із місцевими рослинами та пейзажами.
1946
— після смерті Штігліца переїхала до Нью-Мексико на постійне проживання.
1950–1960-ті
— продовжувала активно працювати, подорожувала та розширювала тематику своїх творів.
1970
— велика ретроспектива її творчості в Музеї американського мистецтва Вітні в Нью-Йорку закріпила її статус однієї з найважливіших американських художниць XX століття.
1970–1980-ті
— через погіршення зору поступово відмовилася від живопису та звернулася до скульптури.
1986
— померла 6 березня у віці 98 років у Санта-Фе, штат Нью-Мексико.
Після смерті
— її творчість продовжує впливати на американське мистецтво, а роботи О'Кіф зберігаються в провідних музеях світу.
«Невисока на зріст і навряд чи здатна справити сильне враження» — так можна було б описати Джорджію О'Кіф, якби судити лише за її зовнішністю. Насправді ж за стриманою зовнішністю ховалися сильний характер, непохитна рішучість і наполегливе прагнення присвятити своє життя мистецтву.
Джорджія народилася на фермі у Вісконсині. Здавалося б, дівчинка, яка виросла серед корів і безкрайніх сільських просторів, навряд чи стане художницею, чиї роботи змінять американське мистецтво. Проте її мати була переконана, що діти мають отримати всебічну освіту й познайомитися з мистецтвом.
Тож Джорджія та дві її сестри раз на тиждень брали уроки у місцевої художниці. Уже до десяти років Джорджія твердо знала, що хоче стати художницею.
Їй було байдуже, що саме вона малюватиме: пейзажі, натюрморти чи щось зовсім інше. Головне було одне: вона хотіла творити.
Протягом довгого життя Джорджія не раз стикалася з випробуваннями. Вона тяжко хворіла на черевний тиф, кір і пережила пандемію грипу 1918 року. Пізніше її життя було затьмарене й особистою драмою — зрадою чоловіка, фотографа та галериста Альфреда Штігліца.
Та навіть найважчі періоди не змусили її відмовитися від мистецтва. Навпаки, кожен пережитий досвід став поштовхом творити та по-своєму відбивався на її творчості.
Її знамениті квіти, що були збільшені до майже монументальних масштабів, змушували глядача по-новому дивитися на звичні природні форми. Її натюрморти, пейзажі та зображення архітектури запрошували уважніше придивитися до деталей, які зазвичай залишаються непоміченими.
Щоб створити власний світ у будь-якому мистецтві, потрібна сміливість.
Джорджія О'Кіф
Джорджія створювала мистецтво не тому, що просто обрала собі професію. Вона відчувала, що не може жити інакше.
Навіть коли життя змушувало її займатися іншою роботою (викладати мистецтво або працювати комерційною художницею в Чикаго) вона зрештою завжди поверталася до творчості.
Для О'Кіф мистецтво не було заняттям, яке можна залишити заради чогось іншого. Воно було способом життя.
Гелен Франкенталер
Яким був її життєвий шлях?
1928
— народилася в Нью-Йорку в заможній родині. Згодом навчалася у школі Далтона та коледжі Беннінгтона у Вермонті.
1949
— завершила навчання в коледжі Беннінгтона та почала активно розвивати власний художній стиль.
1950
— познайомилася з мистецтвознавцем Клементом Грінбергом, який став важливою фігурою в її творчому становленні.
1951
— відвідала майстерню Джексона Поллока та познайомилася з його творчістю, яка справила значний вплив на її подальший розвиток.
1952
— створила знакову картину «Гори й море» (Mountains and Sea), використовуючи новаторську техніку «вбирання фарби» (soak-stain).
1960-ті
— її творчість стала важливою частиною розвитку живопису кольорового поля. Франкенталер поступово здобула міжнародне визнання.
1964
— її роботи були представлені на виставці «Постживописна абстракція» (Post-Painterly Abstraction), організованій Клементом Грінбергом.
1970-ті
— художниця поступово відмовилася від олійної техніки «замочування-фарбування» та почала активно використовувати акрилові фарби.
1980–1990-ті
— продовжувала експериментувати з кольором, формою та різними художніми техніками, працюючи також із гравюрою, графікою та скульптурою.
2011
— померла у віці 83 років у Коннектикуті, залишивши значний мистецький доробок і вплинувши на розвиток абстрактного живопису XX століття.
Гелен Франкенталер не довелося пережити таких драматичних випробувань, як деяким іншим художницям у нашому списку. Її місце в історії мистецтва визначила передусім не особиста трагедія, а надзвичайно новаторський підхід до живопису.
Ще молодою художницею Франкенталер познайомилася з творчістю іншого американського митця — Джексона Поллока. Його «живопис дії» передбачав роботу з великими полотнами, розкладеними просто на підлозі, на які художник наносив фарбу бризками, краплями та широкими рухами.
Поллок справив на Гелен величезне враження. Коли вона побачила його картини «Осінній ритм» та «Лавандовий туман», то захотіла «увійти в його світ, вивчити його мову та познайомитися з людьми», які формували нове американське мистецтво.
Однак Франкенталер не хотіла просто повторювати його методи. Вона прагнула знайти власний спосіб працювати з фарбою та полотном. Поступово в неї сформувалося особливе розуміння живопису.
Дійсно хороша картина виглядає так, ніби вона виникла миттєво.
Гелен Франкенталер
Як і Поллок, вона розкладала великі незагрунтовані полотна на підлозі своєї студії. Але замість густої фарби, яку використовував Поллок, Франкенталер експериментувала з розведеною олійною фарбою та скипидаром.
Вона шукала ідеальне співвідношення між фарбою та розчинником, а потім виливала рідку суміш безпосередньо на полотно. Фарба вбиралася у волокна тканини, а не залишалась лише на її поверхні. Завдяки цьому кольори ставали прозорішими й м'якшими, а сама межа між фарбою та полотном ніби зникала.
Франкенталер назвала цей метод «замочуванням-фарбуванням» (soak-stain). Її техніка стала важливим кроком у розвитку абстрактного живопису та вплинула на ціле покоління художників.
З огляду на внесок цих видатних жінок в історію мистецтва, дивує, що їхні імена й досі не звучать так само гучно, як імена їхніх сучасників-чоловіків.
Показовою є також історія Елейн де Кунінг.
Майже кожен, хто цікавиться мистецтвом XX століття, чув про Віллема де Кунінга — одного з найвідоміших представників абстрактного експресіонізму. Значно менше людей знають про його дружину Елейн — талановиту художницю, яка працювала переважно у фігуративному живописі та була важливою частиною мистецького середовища післявоєнної Америки.
Елейн де Кунінг активно виставлялася протягом усього життя. Її перша персональна виставка відбулася ще 1952 року, а після її смерті у 1989 році інтерес до її творчості не зник. Її роботи й сьогодні представлені на виставках і в музейних колекціях по всьому світу.
У провідних музеях світу сьогодні можна побачити твори багатьох художниць-жінок, які свого часу працювали поруч із найвідомішими митцями-чоловіками.
Їхня присутність у музейних колекціях нагадує про важливу зміну, що відбулася в історії мистецтва за останні століття: жінки-художниці більше не є лише «другорядними персонажами» мистецької історії. Їхні твори дедалі частіше розглядають як невід'ємну частину культурної спадщини XX століття.
Підсумувати за допомогою ШІ:
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
