Єдине, що я знаю напевно: я малюю, бо мушу. Я пишу все, що виникає в моїй голові і не думаю ні про що інше.
Фріда Кало
Мистецтво Фріди Кало неможливо вмістити в рамки будь-яких понять чи класифікацій. Воно не лише відображає культуру мексиканських метисів, а й передусім розповідає історію жінки: її сили, болю, боротьби та незламності.
Легендарна мексиканська художниця Фріда Кало нещодавно знову опинилася в центрі уваги. Цього разу не через свої картини, а через недоречне висловлювання посла США в Мексиці.
Після відвідин будинку-музею художниці дипломат публічно поставив під сумнів її політичні погляди. Він запитав, чи усвідомлювала вона злочини, вчинені в ім'я комуністичної ідеології, яку підтримувала. Його слова спричинили хвилю критики та жваву дискусію в мексиканському суспільстві.
Безперечно, цей інцидент викликав чимало суперечок. Водночас він мав і несподіваний позитивний наслідок: ім'я Фріди Кало знову зазвучало на весь світ, а інтерес до її життя й творчості спалахнув із новою силою.
Вона була першою мексиканською художницею, чию роботу придбав Лувр. У 1939 році музей придбав її картину «Рама» («The Frame») — це стало історичною подією для мексиканського мистецтва.
І, звісно, Суперпрофесор не може оминути такої нагоди, щоб розповісти про цю непересічну жінку. Про її життя, що було сповнене випробувань, про біль і трагедії, які супроводжували її майже до останнього дня, а також про неймовірну силу духу, що знаходила свої відголоски у кожному мазку пензля.
Її життя обірвалося надто рано, але її мистецтво й досі промовляє до мільйонів людей. Те, що не можна було висловити словами, Фріда передавала фарбами. Вона створювала картини, які й сьогодні вражають своєю щирістю та емоційною глибиною.
Для нас велика честь разом із вами зануритися у життя та творчість Фріди Кало — жінки, яка перетворила власний біль на мистецтво світового масштабу.
Не менш важливою постаттю, що стала символом становлення жінок у світі мистецтва є Артемізія Джентилескі.
Знайомство з юною Фрідою
Магдалена Кармен Фріда Кало-і-Кальдерон — напрочуд довге ім’я дівчинки, яка народилася 6 липня 1907 року в Койоакані, невеликому містечку, що нині є районом Мехіко. Це повне ім’я Фріди.
Як і в багатьох іспаномовних країнах, її ім'я було утворене за традицією, що поєднує прізвища обох батьків. Частини імені з'єднані сполучником «і» («y»). Утім, у повсякденному житті всі називали її просто Фрідою.
Фріда була наймолодшою донькою в родині, яку згодом сама Фріда описувала як «дуже, дуже сумний дім».
Її батько, фотограф німецького походження Гільєрмо Кало, мав добру професійну репутацію, але страждав на епілепсію. Через хворобу він був змушений залишити навчання в університеті ще в молоді роки. Напади, які час від часу траплялися вдома, ставали важким випробуванням для всієї родини, а особливо для маленької Фріди.
Матір художниці, Матильда Кальдерон, Фріда згадувала як жінку добру й працьовиту, але водночас сувору, емоційно стриману та глибоко релігійну. Їхні стосунки були непростими й нерідко напруженими.
Натомість із батьком Фріду пов'язував особливо тісний зв'язок. Саме він підтримував її, заохочував до творчості й став однією з найважливіших постатей у її житті. Можливо, саме тому вони були такими близькими — адже обоє жили з інвалідністю.
Коли Фріді було шість років, вона захворіла на поліомієліт, через що її права нога залишилася ослабленою. Батько відчайдушно прагнув, щоб донька якомога краще одужала, тому заохочував її бігати, плавати й займатися спортом, хоча на той час вважалося непристойним, щоб дівчатка були настільки фізично активними.
Фріда приховувала наслідки поліомієліту за довгими традиційними спідницями. Також традиційний мексиканський одяг став важливою частиною її творчого образу та національної ідентичності.
Саме через боротьбу з поліомієлітом Фріда пішла до школи пізніше. І тут її спіткали випробування: однокласники часто знущалися з неї через хворобу та невисокий зріст.
Важко сказати, звідки у Фріди взявся її запальний характер. Чи став він наслідком цькування в школі, непростої атмосфери вдома, чи був просточастиною її натури?
Її схильність до пустощів і витівок призвела до того, що Фріду виключили з німецької школи, до якої її віддав батько. Сповнений рішучості дати доньці хорошу освіту, він записав її до професійно-технічного училища, але невдовзі вона повернулася додому, адже там також зазнавала цькування, але з боку одного з учителів.
Навіть у дорослому віці вона нерідко прикрашала факти зі свого життя. Наприклад, стверджувала, що народилася в Casa Azul — сімейному будинку, який нині є музеєм, що присвячений її життю та творчості, хоча офіційні записи свідчать, що місцем її народження був будинок бабусі.
Поки Фріда не досягла віку, коли могла вступити до старшої школи, вона допомагала батькові ретушувати, розфарбовувати та проявляти фотографії для його клієнтів. Цілком можливо, саме тоді в неї й зародилася любов до мистецтва.
У 1922 році Фріда вступила до Національної підготовчої школи — найстарішого й найпрестижнішого навчального закладу Мексики, який тоді лише нещодавно почав приймати жінок. Із майже двох тисяч студентів там навчалося лише 35 дівчат.
Попри майбутню славу художниці, Фріда вступила не на мистецький факультет. Вона мріяла стати лікаркою, старанно навчалася, досягала успіхів у навчанні й швидко стала частиною студентського середовища, що захоплювалось тоді революційними ідеями.
А чи чули ви колись про Гелен Франкенталер та її революційні ідеї у творчості?
Під час навчання в університеті Фріда почала називати роком свого народження 1910-й — рік початку Мексиканської революції, тому що бажала символічно пов'язати власне життя з народженням нової Мексики.
Здавалося, попереду на неї чекало яскраве майбутнє. Але одна жахлива аварія назавжди змінила хід її життя.
Повна недієздатність
Ноги, навіщо ви мені, якщо в мене є крила, щоб літати?
Фріда Кало
Під час поїздки автобусом разом зі своїм хлопцем Фріда потрапила в жахливу аварію: автобус зіткнувся з трамваєм. Кілька пасажирів загинули, а багато інших, зокрема й Фріда, зазнали важких травм.
Із переломами обох ніг, роздробленим тазом і численними іншими ушкодженнями вона провела місяць у лікарні, після чого ще тривалий час проходила реабілітацію вдома.
Коли Фріда нарешті змогла повернутися до звичного життя, сильний біль не полишав її. Після нової серії рентгенівських обстежень лікарі виявили, що кілька хребців у неї були зміщені. Прикута до ліжка й змушена носити гіпсовий корсет, вона не мала іншого вибору як залишити навчання.
Фріда носила спеціально розписані корсети. Через травми хребта вона була змушена носити ортопедичні корсети, які перетворювала на справжні витвори мистецтва з власним розписом.
Замість того, щоб здатися, Фріда почала лікуватись творчістю.
Так вона попросила повісити дзеркало над своїм ліжком. Для неї виготовили спеціальний мольберт, який дозволяв малювати лежачи. Вона дивилась на своє відображення та знову і знову писала автопортрети.
Я малюю автопортрети, бо часто залишаюся на самоті й тому знаю себе найкраще.
Фріда Кало
До аварії живопис був для неї радше захопленням, але саме в цей період він ставсправою всього її життя.
Майже через три роки після аварії, коли Фріда вже могла повернутися до більш активного життя, хоча хронічний біль залишився її постійним супутником, на одній з вечірок вона познайомилася із відомим мексиканським художником-монументалістом Дієго Ріверою.
Цікаво, що сучасницею Фріди була Мері Кассат, але їх шляхи ніколи не перетинались.
Фріда попросила його чесно сказати, що він думає про її картини.
Для мене було очевидно, що ця дівчина була справжньою художницею.
Дієго Рівера
Між ними зав'язався роман, який тривав до кінця життя Фріди, хоча його навряд чи можна назвати щасливим. Стосунки були сповнені ревнощів, зрад і постійних суперечок, а відмінності в характерах, поглядах і життєвих цінностях лише ще більше їх ускладнювали.
На певний час Фріда відсунула власну творчість на другий план, щоб підтримати кар'єру Дієго.
Невдовзі після весілля подружжя переїхало до більш сільської частини Мексики, де він працював над створенням монументальних фресок.
Шлюб із Дієго Ріверою називали союзом «слона і голубки». Дієго був значно старший, вищий і важчий за Фріду, через що сучасники часто жартували над їхньою парою.
Саме там Фріда, яка до того часу вела доволі космополітичний спосіб життя, по-справжньому відкрила для себе власне культурне коріння. Вона змінила свій гардероб, відмовилась від модного міського одягу на користь яскравого традиційного вбрання, яке носили місцеві жінки.
Відтоді мексиканська культура дедалі частіше знаходила відображення і в її творчості. Серед робіт цього періоду — «Портрет дівчини зі стрічкою на шиї», «Автобус», «Автопортрет із намистом», «Автопортрет із кучерявим волоссям» та «Мої бабуся й дідусь, мої батьки та я».
Фріда не боялася експериментувати з техніками й матеріалами. «Автобус» написаний олійними фарбами на полотні, тоді як «Мої бабуся й дідусь, мої батьки та я» виконаний олією й темперою на металевій пластині. Вона працювала на різних основах і постійно шукала нові способи художнього самовираження.
Стиль Фріди
Деяким картини Фріди здаються майже мультяшними, але за цією яскравістю й простотою приховується надзвичайно глибокий внутрішній світ художниці.
На її ранню творчість вплинули європейські майстри епохи Відродження, а також художники-авангардисти. Згодом головним джерелом її натхнення стало мексиканське народне мистецтво.
Кожен, хто знайомий із творчістю Фріди, напевно звертав увагу на велику кількість її автопортретів. Сама художниця пояснювала це тим, що через самотність і тривалу ізоляцію саме вона була для себе найдоступнішою моделлю.
Більше третини картин Фріди — автопортрети. Із 143 відомих робіт 55 є автопортретами.
Історики мистецтва й досі сперечаються, чи була Фріда художницею-сюрреалісткою, чи її творчість є своєрідним поєднанням реалізму, символізму та особистих переживань. Дехто вважає, що вона створила власний, унікальний художній стиль.
Інша художниця, яка була менш відомою за Фріду, але мала свій не менш пізнаваний стиль, є Джорджія О'Кіф.
Сама Фріда категорично відмовлялась називати свою творчістю сюрреалістичною. Навіть якщо брала участь у сюрреалістичних виставках, вона наголошувала, що не вважає себе сюрреалісткою.
Фріда говорила, що ніколи не малювала снів чи фантазій. За її словами, вона завжди писала власну реальність.
У цьому сенсі її можна порівняти з Вінсентом ван Гогом — не через схожість художньої манери, а через прагнення чесно передавати власне бачення світу. Обох митців також об'єднувала любов до насичених, виразних кольорів.
Я ніколи не малювала снів. Я малювала власну реальність.
Фріда Кало
І все ж імпресіонізм не може описати силу, з якою мистецтво Фріди впливає на глядача.
Її картини ніби звертаються безпосередньо до кожного, хто на них дивиться. Складається враження, що художниця запрошує зазирнути глибше — крізь фарби й полотно, щоб побачити її справжню: жінку, яка без страху відкриває світові власні почуття, біль і переживання.
Саме тому Фріду можна назвати справжньою реалісткою.
На жаль, значна частина її ранніх робіт була втрачена. Відомо, що Фріда іноді сама знищувала картини, якщо була незадоволена результатом або переживала особливо важкі емоційні моменти, зокрема через зради Дієго.
Попри це, вона залишила помітний слід в історії. І не лише як художниця, а й як викладачка мистецтва. Навіть коли її здоров'я стрімко погіршувалося, Фріда продовжувала навчати інших. Вона робила це дти, доки фізичний стан не змусив її остаточно припинити викладання.
Фріда Кало стала першою мексиканською художницею, чию роботу придбав Лувр. Її картина «Рама» («The Frame») і сьогодні зберігається в колекції музею. Роботи Фріди також можна побачити в інших музеях по всьому світу, зокрема в Бостонському музеї образотворчих мистецтв, Національному музеї жінок у мистецтві у Вашингтоні та, звісно, в музеях Мехіко.
Вплив Фріди Кало виходить далеко за межі мистецтва. Вона стала символом жіночої сили, самовираження та боротьби за право бути собою. Саме тому сьогодні її вважають однією з найвпливовіших постатей в історії мистецтва та однією з ікон феміністичного руху.
Останню персональну виставку Фріда відкрила, лежачи в ліжку. Попри важкий стан здоров'я, вона наказала перевезти своє ліжко до галереї й зустрічала гостей саме так, перетворивши відкриття на легендарну подію.
Стиль Фріди Кало дійсно важко віднести до якогось одного художнього напряму. Проте одне беззаперечно: вона посідає особливе місце серед найвидатніших художниць світу — не лише завдяки своїй майстерності та любові до мексиканської культури, а й завдяки здатності перетворити власний біль на мистецтво, яке продовжує зворушувати людей у всьому світі.
Підсумувати за допомогою ШІ:
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
