Коли ми говоримо про американських художників, першими, ймовірно, згадуються Енді Воргол і Джексон Поллок. А якщо ви особливо захоплюєтеся пейзажним живописом, то, можливо, вам знайоме й ім'я Томаса Кінкейда — художника, який здобув величезний комерційний успіх.
Кожне з цих та багатьох інших імен пов'язане з певним художнім напрямом і стилем, які разом сформували мистецьку культуру Америки XX століття та значною мірою вплинули на розвиток західного мистецтва загалом.
Проте одну з найвпливовіших американських художниць того часу часто залишають поза увагою. Ім'я їй — Джорджія О'Кіф.
Квітка відносно мала... Та все ж ніхто насправді не бачить квітки. Тож я сказала собі: я намалюю її великою.
Джорджія О'Кіф
Ця американська художниця з виразним ірландським прізвищем була настільки фотогенічною та харизматичною, що сама здавалася витвором мистецтва. им особлива її історія? Вона усамітнилася серед безкрайніх просторів пустелі й роками зображувала те, що бачила навколо себе.
Її майстерність у роботі з кольором і найтоншими нюансами форм, а також чуттєвість її крупнопланових зображень квітів стали предметом численних дискусій у мистецькому середовищі.
О'Кіф неодноразово наголошувала, що її картини слід сприймати буквально: квіти, пейзажі та інші об'єкти на її полотнах були саме такими, якими вона їх бачила. Проте критики знову й знову намагалися наділяти її квіткові композиції символічним змістом, зокрема вбачали в їхніх формах алюзії на жіночу анатомію.
Фізично тендітна, але надзвичайно сильна духом; близька до культурної еліти, але водночас незалежна й самотня; жінка, яка свідомо обрала життя поза суспільними умовностями. Завдяки своїй творчості Джорджія О'Кіф стала відомою як «мати американського модернізму», але матір’ю вона ніколи не була.
Сьогодні Superprof дослідить численні суперечності постаті Джорджії О'Кіф — художниці, яка створила власний неповторний світ і назавжди змінила американське мистецтво.
Скромний початок
Джорджія Тотто О'Кіф, друга з семи дітей у родині, народилася 1887 року на фермі у Вісконсині. Своє ім'я вона отримала на честь діда по материнській лінії, угорського графа Джорджа Тотто.
Життя на молочній фермі було насиченим, проте батьки знаходили час та можливості, щоб приділяти увагу освіті дітей.
Коли Джорджія досягла шкільного віку, вона почала навчатися в школі Town Hall у Сан-Прері, де опановувала базові знання — читання, письмо та арифметику.
Саме в дитинстві почав формуватися її інтерес до мистецтва. Згодом цей інтерес переріс у професійне захоплення, яке привело О'Кіф до створення одного з найвпізнаваніших стилів в американському мистецтві XX століття.
Мама Джорджії подбала про те, щоб доньки отримали мистецьку освіту. Вона відправила Іду, Аніту та саму Джорджію навчатися у Сари Манн — місцевої художниці-акварелістки, яка користувалася певною популярністю в їхньому невеликому містечку.
Уже в десять років Джорджія знала, що хоче стати художницею. Проте спочатку їй потрібно було отримати загальну освіту. Вона навчалася в Академії Святого Серця в Медісоні, а після переїзду родини до Вірджинії, куди батько вирушив у справах, закінчила середню школу Чатемської єпископальної школи.
Джорджія прагнула здобути найкращу мистецьку освіту, тому вступила до Школи Художнього інституту Чикаго, де регулярно входила до числа найкращих студентів свого курсу.
Напад черевного тифу змусив її перервати навчання, але через рік Джорджія переїхала до Нью-Йорка, щоб продовжити мистецьку освіту. Там вона вступила до Ліги студентів-художників — школи, що була створена з урахуванням потреб самих митців. Тут не було жорсткої навчальної програми, заняття були гнучкими, а вартість навчання залишалася доступною.
Картина «Мертвий кролик із мідним горщиком» принесла Джорджії стипендію для навчання в літній школі Ліги в Лейк-Джордж, де студенти практикували пленерний живопис — працювали безпосередньо просто неба.
Джорджія раділа цій можливості, але водночас відчувала дедалі більше внутрішнє невдоволення.
Натюрморт, за який вона отримала нагороду, був написаний під впливом імпресіонізму. Проте, чим далі, тим краще Джорджія усвідомлювала, що мистецька освіта, яку вона здобувала, здебільшого вимагала наслідувати реальність і точно відтворювати те, що вже існує. А їй хотілося більшого — знайти власну художню мову й передати світ таким, яким вона його бачила та відчувала сама.
Я мала створити відповідник тому, що відчувала, коли дивилась на те, що бачу, — а не просто копіювати це.
Джорджія О'Кіф
Невдовзі фінансові труднощі та проблеми зі здоров'ям її батьків змусили Джорджію припинити навчання. Вона повернулася до Чикаго й почала працювати комерційною художницею.
Невдовзі Джорджія захворіла на кір і була змушена залишити роботу. Вона повернулася до родини, щоб відновити здоров'я. Здавалося, на цьому її мистецька освіта могла завершитися.
Протягом чотирьох років Джорджія майже не малювала: запах скипидару викликав у неї нудоту, а проблеми зі здоров'ям змусили відкласти заняття живописом.
Повернення до мистецтва
Згодом Джорджія почала викладати мистецтво в Колумбійському коледжі в Південній Кароліні. Вона знову відчула потребу творити й почала експериментувати з абстрактними композиціями, використовувати вугілля — матеріал, який не викликав у неї фізичного дискомфорту.
Сьогодні мистецтвознавці вважають ці роботи новаторськими для свого часу. Проте сама Джорджія не була впевнена, наскільки цінними вони є.
Джорджія не мала можливості обговорювати свої мистецькі експерименти з однодумцями, тому вирішила надіслати свої малюнки подрузі та колишній однокласниці з Нью-Йорка, Анні Поллітцер.
Анна була настільки вражена побаченим, що показала роботи Альфреду Штігліцу — впливовому фотографу, галеристу та одному з найактивніших популяризаторів сучасного мистецтва в Америці. У 1916 році він виставив малюнки Джорджії у своїй знаменитій галереї 291.
Коли Джорджія дізналася про виставку, вона була обурена й особисто прийшла до галереї, щоб вимагати зняти її роботи. Проте ця зустріч несподівано стала початком важливого професійного, а згодом і особистого зв'язку між нею та Штігліцом.
Спочатку Штігліц був її меценатом і активно підтримував творчість Джорджії. Коли вона повернулась до Нью-Йорка, то оселилася в студії, яку він їй надав.
Згодом їхні професійні стосунки переросли в романтичні. Штігліц фотографував Джорджію, популяризував і продавав її роботи, а вона поступово стала однією з центральних постатей його мистецького кола. Після розлучення з першою дружиною вони одружилися.
Завдяки Штігліцу Джорджія познайомилася з багатьма провідними американськими модерністами, зокрема Марсденом Хартлі, Артуром Давом і Полом Стрендом.
Цікаво, що, Джорджія О'Кіф була сучасницею Мері Кассат, але їхні творчі шляхи ніколи не перетнулися.
Фотографії Штігліца вплинули на художнє бачення Джорджії. Вона почала більш уважно вдивлятися у світ природи, досліджувати його найдрібніші деталі та перетворвати їх на самостійні художні образи. Так поступово сформувався її унікальний стиль, що поєднував абстракцію, збільшення форм і точне спостереження за природою.
Я вирішила: якщо намалюю цю квітку у величезному масштабі, ви не зможете не помітити її краси.
Джорджія О'Кіф
Одним із ранніх прикладів нового напряму її мистецтва стала робота «Зелене яблуко» — картина, яка демонструє її перехід до прецизіонізму та пошук власної мови американського модернізму.
До інших важливих робіт цього періоду належать «Синя та зелена музика», «Східні маки», серія «Червона канна», «Петунія», «Джимсон» та «Чорний ірис III».
На жаль, попри різноманітність її сюжетів і художніх технік, Джорджію О'Кіф часто згадують передусім через її великі плани квітів і суперечки про те, що вони нібито символізують. Деякі мистецтвознавці трактують її квіти як образ жіночої сексуальності.
О'Кіф категорично заперечувала такі інтерпретації. Вона неодноразово пояснювала, що просто хотіла показати квіти так, як їх ніхто не звик бачити: наблизити те, повз що люди зазвичай проходять, і змусити глядача по-новому вдивитися в найзвичайніші речі.
Художниця, яка випередила свій час
Альфред Штігліц невтомно працював над популяризацією творчості своєї дружини. Він виставляв її картини в нью-йоркських галереях і музеях, а 1927 року організував велику ретроспективу її робіт.
Важливим поштовхом для зростання популярності О'Кіф стала й історія, яку розповідав Штігліц: нібито один анонімний французький колекціонер придбав одразу шість її картин із квітами калли.
Творчість О'Кіф справді викликала інтерес у Парижі, але правдивість цієї історії залишається сумнівною. Проте як рекламний хід вона виявилася надзвичайно ефективною: популярність художниці зросла, а разом із нею підвищилася й вартість її робіт.
Здавалося, Штігліц був її найвідданішим прихильником і головним союзником у мистецькому світі. Проте його тривалий роман з іншою жінкою став для Джорджії важким емоційним ударом. Вона пережила нервовий зрив і понад рік майже не могла працювати.
Зрештою О'Кіф залишила Нью-Йорк і знайшла порятунок у безкрайніх просторах Нью-Мексико. Після відновлення на Багамах вона повернулася туди, придбала будинок у невеликому містечку й з новою енергією взялася за роботу.
Через рік після того, як Джорджія повернулася до активної творчої роботи, Штігліц помер. Наступні три роки вона провела в Нью-Йорку, де займалась його справами та впорядковувала спадщину. Після цього О'Кіф остаточно переїхала до Нью-Мексико, де продовжувала працювати майже до кінця життя.
У старості, коли погіршення зору практично позбавило її можливості малювати, О'Кіф почала шукати нові способи творчого самовираження. Вона звернулася до скульптури й працювала під керівництвом Джона Гамільтона. Тепер вона могла не стільки бачити, як створюється її мистецтво, скільки відчувати його форму руками.
Так, навіть, коли Джорджія втратила можливість працювати звичним способом, вона не припинила бути художницею — вона просто знайшла інший спосіб творити.
Сьогодні її творчість займає важливе місце у музеях Нью-Мексико — штату, який став одним із головних джерел її натхнення та невіддільною частиною її мистецького світу. Тут у 1997 році відкрито музей пам'яті О'Кіф.
Чому Джорджія малювала черепи?
Джорджія О'Кіф часто наголошувала, що зображує те, що бачить, і не вкладає у свої картини прихованих символів чи зашифрованих послань. Вона прагнула, щоб її роботи сприймали передусім як уважне спостереження за світом навколо неї.
Проте це не завадило мистецтвознавцям і просто глядачам роками шукати приховані сенси в її творчості.
Квіти О'Кіф часто трактували як символи жіночої сексуальності, але сама художниця рішуче заперечувала такі інтерпретації. Водночас було б помилкою вважати, що численні зображення квітів свідчать про її особливе захоплення ботанікою. О'Кіф передусім цікавили форма, колір і світло та можливість поглянути на звичні речі зовсім по-новому.
Створити власний світ у будь-якому з мистецтв — для цього потрібна мужність.
Джорджія О'Кіф
Тож чому вона так часто зверталася до черепів у творчості?
О'Кіф жила й працювала в Нью-Мексико, де вибілені сонцем кістки тварин були невіддільною частиною пустельного пейзажу. Вона знаходила їх під час прогулянок, збирала й привозила до своєї студії, а згодом зображувала у своїх картинах. Для художниці це були передусім реальні об'єкти, які привертали її увагу формою, фактурою та виразним контрастом із безкрайнім простором пустелі.
Художниця часто поміщала черепи в незвичний контекст: малювала їх ніби підвішеними в небі або поруч із квітами. Саме такі композиції й породили численні трактування її робіт. Деякі дослідники вбачають у них роздуми про життя і смерть, вічність і плинність природи. Інші ж вважають, що О'Кіф передусім експериментувала з формою, масштабом і контрастом, хотіла перетворити звичайні предмети на загадкові й виразні художні образи.
Важливо зауважити, що ці дві інтерпретації не обов'язково суперечать одна одній. О'Кіф могла щиро малювати те, що бачила, і водночас створювати образи, які змушують глядача замислюватися про значно більше. Її черепи (як і квіти) нагадують, що навіть звичайний предмет, якщо подивитися на нього уважніше, може стати початком для розмови про життя, смерть, красу та час.
Чи варто шукати приховані сенси?
Для мене кістки такі ж прекрасні, як і все, що я знаю.
Джорджія О'Кіф
Так Джорджія О'Кіф пояснювала свій інтерес до черепів.
Художниця ніколи не давала складних пояснень щодо власних робіт. Вона говорила про кістки просто: у пустелі, де вона жила, вони були частиною навколишнього світу — красивими, незвичайними й доступними для неї. О'Кіф лише перенесла цю красу, яку бачила сама, на полотно, щоб її могли побачити й інші.
Оленячі та коров'ячі черепи, великі роги, що контрастують із ніжними квітами, — усе це стало частиною її особливого погляду на природу американського Південного Заходу. О'Кіф показувала світ, у якому життя і смерть природно співіснують поруч, що залишало глядачеві можливість самому вирішувати, чи шукати в цих образах символічний зміст.
Однією з найвідоміших її робіт цієї серії стала картина «Коров'ячий череп: червоний, білий і синій», написана 1931 року.
На полотні білий череп молодого бика з довгими рогами розміщений на тлі червоних, білих і синіх кольорів (відсилання до американського прапора). Сама О'Кіф жартома називала цю роботу своїм внеском у створення «Великої американської картини».
У той час американські митці та письменники активно шукали власну національну ідентичність і намагалися створити образ «справжньої Америки». О'Кіф зробила це по-своєму: замість героїчних сюжетів чи масштабних історичних сцен вона взяла те, що бачила навколо себе: вибілену сонцем кістку, пустельний простір і кольори американського прапора.
Деякі дослідники намагалися знайти в картині релігійні або політичні символи. Наприклад, розташування черепа й рогів іноді трактують як алюзію на Христа, який ніби спостерігає за Америкою. Інші ж вважають, що це лише більш пізні інтерпретації, яких сама художниця не вкладала у свою роботу.
Чи справді ми повинні шукати в мистецтві О'Кіф прихований сенс?
Мистецтво суб'єктивне, і кожен глядач має право бачити в ньому щось своє. Проте, можливо, у випадку Джорджії О'Кіф варто повірити їй на слово. Вона просто бачила красу там, де інші її не помічали, і мала талант показати цю красу всьому світу.
Америка в часи Великої депресії
1930-ті роки були надзвичайно складним періодом для Сполучених Штатів. Коли Джорджія О'Кіф створювала картину «Коров'ячий череп: червоний, білий і синій», країна переживала Велику депресію, а посушливі регіони Великих рівнин потерпали від масштабних пилових бур, що увійшли в історію як «Пиловий котел» (Dust Bowl). Через втрату врожаїв, бідність і складні умови життя тисячі людей були змушені залишати свої домівки в пошуках кращого майбутнього.
Якщо дозволити собі певну інтерпретацію мистецтва художниці, у картині О'Кіф можна побачити незвичний образ Америки того часу. Чіткі кольори, різкі лінії та майже бездоганна чистота композиції створюють відчуття простору й ясності, які контрастують із реальністю країни, що переживала глибоку економічну та соціальну кризу.
Втім, немає підстав стверджувати, що саме такий контраст був свідомим задумом художниці. О'Кіф не залишила пояснення, яке однозначно визначало б зміст цієї картини. Тому сьогодні вона залишається відкритою для різних інтерпретацій — від особистого погляду художниці на американський пейзаж до ширших роздумів про країну та її образ.
Найбільше досягнення Джорджії
Джорджія залишила по собі багато робіт. Серед них одні з найбільш відомих наступні:
Джорджія О'Кіф залишила по собі величезну мистецьку спадщину: тисячі картин, малюнків, акварелей і скульптур. Її знамениті квіти становлять лише частину творчого доробку художниці, яка протягом життя зверталася до найрізноманітніших тем — від природних форм, квітів і пейзажів до архітектури, кісток тварин та абстрактних композицій.
У пізні роки, коли зір О'Кіф почав стрімко погіршуватися, вона поступово втратила можливість працювати з полотном. Проте це не стало кінцем її творчого шляху. Художниця звернулася до скульптури, дедалі більше вона стала покладатись на дотик і створювати форми руками.
Те, що спонукає вас творити, нікуди не зникне.
Джорджія О'Кіф
Ці слова добре передають її ставлення до мистецтва. Навіть коли обставини позбавили її можливості бачити світ так, як раніше, потреба творити нікуди не зникла.
О'Кіф залишила після себе також великий фотографічний архів. Її чоловік, фотограф Альфред Штігліц, протягом багатьох років фотографував художницю, а згодом її образ продовжили фіксувати й інші фотографи. Сьогодні ці світлини не лише документують життя та творчий шлях О'Кіф, а й допомагають побачити її як одну з найяскравіших постатей американського мистецтва XX століття.
А ще О'Кіф залишила по собі чимало влучних висловів про творчість, свободу та самореалізацію. Один із них особливо добре передає її незалежний характер.
Ви здатні досягти всього, на що наважуєтеся претендувати.
Джорджія О'Кіф
У цих словах відчувається сама О'Кіф: спочатку потрібно наважитися прокласти власний шлях, а потім — мати сміливість назвати себе тим, ким ти справді став.
Давайте ще раз подивимось на хронологію подій життя Джорджії, щоб краще зрозуміти шлях, який вона пройшла.
1887
народилася 15 листопада на фермі поблизу Сан-Прері, штат Вісконсин, у багатодітній родині.
1897–1905
Навчалася в школі та рано вирішила стати художницею.
1905–1908
Здобувала мистецьку освіту в Чикаго та Нью-Йорку, навчалася в Лізі студентів-художників.
1908–1912
Через фінансові труднощі та проблеми зі здоров'ям була змушена перервати навчання й працювала комерційною художницею.
1912–1914
Викладала мистецтво та почала експериментувати з абстрактними малюнками вугіллям.
1916
Її абстрактні роботи привернули увагу фотографа й галериста Альфреда Штігліца, який виставив їх у своїй галереї 291
1918
Переїхала до Нью-Йорка; почала професійно працювати як художниця та зблизилася зі Штігліцом.
1920-ті
Здобула широку популярність завдяки масштабним зображенням квітів, міських пейзажів і абстрактним композиціям.
1924
Одружилася з Альфредом Штігліцом.
1927
Відбулася її велика ретроспективна виставка в Бруклінському музеї.
1930-ті
Дедалі більше часу проводила в Нью-Мексико, де створила багато пейзажів і знаменитих картин із черепами тварин.
1939
Здійснила подорож на Гаваї, де створила серію робіт із місцевими рослинами та пейзажами.
1946
Після смерті Штігліца переїхала до Нью-Мексико на постійне проживання.
1950–1960-ті
Продовжувала активно працювати, подорожувала та розширювала тематику своїх творів.
1970
Велика ретроспектива її творчості в Музеї американського мистецтва Вітні в Нью-Йорку закріпила її статус однієї з найважливіших американських художниць XX століття.
1970–1980-ті
Через погіршення зору поступово відмовилася від живопису та звернулася до скульптури.
1986
Померла 6 березня у віці 98 років у Санта-Фе, штат Нью-Мексико.
Сьогодні
Її творчість продовжує впливати на американське мистецтво, а роботи О'Кіф зберігаються в провідних музеях світу.
Муза, новаторка і символ незалежності
Джорджія О'Кіф також стала музою для багатьох фотографів.
Спочатку Альфред Штігліц фотографував її. Він прагнув зафіксувати не лише зовнішність, а й те, як обличчя та тіло змінюються з віком. Більш виразної моделі для цього годі було шукати.
Після смерті Штігліца інші фотографи продовжили створювати її портрети. Сьогодні існують сотні світлин О'Кіф — багато з них чорно-білі.
Проте її вплив на мистецтво не обмежився фотографіями, що склали її спадщину. О'Кіф стала однією з художниць, які проклали шлях наступним поколінням жінок у мистецтві. Вона довела, що жінка може не лише займати важливе місце у світі мистецтва, а й визначати його розвиток.
Історія мистецтва століттями була зосереджена переважно на чоловіках. Імена Мікеланджело, Рембрандта чи Пікассо знає майже кожен, тоді як жінки-художниці значно рідше ставали частиною загальновизнаного мистецького канону. Чи чули ви, наприклад, колись про Артемізію Джентилескі?
О'Кіф працювала в період великих соціальних змін, коли жінки поступово здобували більше прав і можливостей. Ще зовсім недавно їм було складно отримати повноцінну художню освіту, вступити до мистецьких академій чи побудувати професійну кар'єру. Сама поява жінки, яка самостійно обрала власний шлях і досягла значного успіху в мистецтві, мала важливе символічне значення.
Скільки жінок могли подумати: «Якщо Джорджія змогла, то, можливо, зможу і я»? Ми навряд чи коли-небудь це дізнаємося. Проте її незалежність безумовно стала важливою частиною історії жіночої свободи.
Сьогодні роботи О'Кіф зберігаються в колекціях провідних музеїв США, зокрема в Національному музеї жінок у мистецтві в Нью-Йорку.
Особливо вражає її рішення жити й працювати на самоті серед пустельних просторів Нью-Мексико — далеко від звичного міського життя та усталених уявлень про те, якою має бути жінка. Чи боялася вона? Безперечно, страх був присутній в її житті. О'Кіф говорила про нього, але не дозволяла йому визначати її вибір.
Незалежність багато в чому сформувала її характер і вплинула на творчий шлях. Вона не прагнула відповідати чужим очікуванням ні як жінка, ні як художниця.
Показовою була й її реакція на Штігліца. Він виставив її роботи у своїй галереї без знайомства із нею та не отримав її дозволу. О'Кіф прийшла вимагати, щоб він зняв їх із виставки. Насправді ж Штігліц побачив у її роботах надзвичайний талант і зрештою почав активно підтримувати та популяризувати її творчість.
Її ранні академічні роботи, однак, не приносили їй внутрішнього задоволення. Навчання в художній школі змушувало її відчувати, що вона лише відтворює те, що вже створили до неї. О'Кіф не хотіла просто копіювати старих майстрів або наслідувати їхні стилі. Вона прагнула знайти власний спосіб бачити світ — і показати його таким, яким бачила сама.
Так само Фріда Кало малювала свій власний світ.
Саме це прагнення стало основою її мистецької філософії та зрештою привело О'Кіф до двох визначних здобутків: вона створила сотні картин, у яких по-новому досліджувала форми, кольори й деталі квітів, і стала однією з ключових постатей американського модернізму.
Крок за кроком О'Кіф прокладала власний шлях у мистецтві. Серед ранніх американських модерністів переважали чоловіки — Джон Марін, Артур Дав, Чарльз Демут та інші вже встигли заявити про себе, коли вона почала виставлятися. О'Кіф стала однією з небагатьох жінок, які зуміли посісти помітне місце в цьому мистецькому середовищі, і привнесла в американський модернізм власне, неповторне бачення.
Чоловіки називали мене найкращою серед жінок-художниць. А я думаю, що я одна з найкращих художниць.
Джорджія О'Кіф
Творчість Джорджії О'Кіф стала невіддільною частиною історії американського мистецтва XX століття. Багато її сучасників сьогодні відомі переважно фахівцям, тоді як ім'я О'Кіф знають далеко за межами мистецького середовища.
Її внесок важливий не лише тому, що вона змогла побудувати успішну кар'єру в мистецькому світі, де жінкам було значно складно здобути визнання. О'Кіф послідовно відстоювала власне бачення мистецтва й не дозволяла іншим визначати, як слід сприймати її роботи.
Вона створила впізнавану художню мову та стала важливою постаттю американського модернізму, а також вплинула на наступні покоління митців.
Саме тому О'Кіф часто називають «матір'ю американського модернізму». Вона писала пейзажі Нью-Мексико, натюрморти, зображувала кістки тварин і працювала з абстрактними формами. Упродовж усього життя її цікавили форма, колір, масштаб і можливість побачити звичайні речі по-новому.
Мабуть, саме в цьому й полягає сила її мистецтва: О'Кіф не прагнула показати світ таким, яким його звикли бачити інші. Вона дивилася на нього по-своєму і вчила глядача дивитися разом із нею.
Подобається стиль Джорджії? А чи чули ви колись про Гелен Франкенталер?
Підсумувати за допомогою ШІ:
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
