Підходів до знайомства з українською літературою є кілька: можна розглядати її як хронологічно вибудоване полотно (так, як пропонує шкільна програма), можна обрати певний період, який вас чарує чи цікавить (якщо над вами не висить дамоклів меч ЗНО з української літератури). Також ви можете просто обрати кількох канонічних авторів, зробити власну вибірку за творами, які рекомендують літературознавці чи Google, а чи навіть прослухати подкаст про течії та стилі сучасної української літератури або модні книжки.
Ми вважаємо, що школярам, котрі готуються здавати іспити, краще вивчати укрліт за історичними віхами, у хронологічній послідовності та у зв’язку з історією України. Але тримайте на думці, друзі, що будь-яка література – це клаптикова ковдра жанрів, особистостей і знакових творів – чи то для певного періоду часу, чи для нації загалом. Тому і розглядати феномен української літератури можна під різними кутами, наприклад, за течіями чи жанрами.
Давайте ж разом з’ясуємо, як в боротьбі з численними заборонами формувалася українська література, без яких постатей її не уявити, і взагалі, чи відома точна дата відліку сучасної української літератури (кожен репетитор українська мова може мати свою думку з цього приводу).
Що таке українська література і де її початок?
Невтомний просвітник і письменник Іван Франко увів узагальнену періодизацію української літератури, виділивши три епохи:
- Староруська (11 – 15 ст.)
- Середньоруська (16 – 18 ст.)
- Новочасна (19 ст.)
Це одна із найпростіших класифікацій, школярі вивчають розширену версію, а то і не одну. Але перш ніж запам’ятовувати періодизацію, розберімося з визначенням.
Логічно стверджувати, що українська література – це весь книжковий скарб, написаний українською мовою. Але в такому випадку виникає питання: як тоді бути з писемними пам’ятками Київської Русі? Адже української мови в її сучасному варіанті не спостерігалося, книги писалися церковнослов’янською мовою. Літературознавці вважають, що і твори, написані прадавньою українською (і церковнослов’янська підходить під це визначення), теж є частиною української літератури.
Наприклад, літопис «Повість минулих літ» (1037 рік) можемо вважати відправною точкою української літератури, хоча найдавніші рукописні книги були створені на українських землях ще в середині 10 століття.
Із запровадженням християнства починається тогочасний «книжковий бум», Ярослав Мудрий підтримує естафету і відкриває першу бібліотеку при Софійському соборі. Література набуває чітко окреслену функцію. У «Повісті минулих літ» наведені така цитата Ярослава Мудрого:
Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина.
Власне, саме християнство сприяло розвитку літератури, але у 10-15 століттях книжність розвивалася у рамках церковних інституцій. Процес роботи над записом тексту уподібнюється до іконопису!
Та книгодрукування вже не за горами, у 1483 році виходить в друк перша книга українського автора — Юрія Котермака з Дрогобича. А в 1574 Іван Федорович у Львові створив першу на українських землях друковану книгу — «Апостол», і перший на землях східних слов’ян «Буквар».
То буде епоха художніх знахідок, дивних і покручених, немов перлина химерної форми. Поговоримо про літературу бароко!
А ви ще перегляньте кращі твори і авторів у всій літературі, у всі часи.
Українське бароко в літературі
Українське бароко виникає на межі 16—17 століть і розвивається протягом двох сотень років. Воно поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури.
Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані "віршові іграшки": акростих, мізостих, кабалістичні вірші, фігурні вірші та ін. Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру, так і світські.
Поширюється в Україні і демонологічна повість та авантюрне оповідання.
Так, священик і поет Іван Величковський експериментує з формами, почитайте хоч його «Ехо», розмову з Адамом:
— Что плачеши, Адаме? Земнаго ли края?
— Рая.
— Чому в онь не внійдеши? Боїш ли ся брани?
— Рани.
— Не можеши ли внійти внутр його побідно?
— Бідно.
— Іли возбранен тобі вход єст херувими?
— Іми.
— Одкуду дієт ті ся сицевая досада?
— 3 сада.
— Кто ті в саді снідь смертну подаде од древа?
— Єва.
— Кто же Єву в том прельсти? Змій ли вертоградський?
— Адський.
Зрозуміли, чому вірш називається «Ехо»?
Бароко в українській літературі 17 – 18 століть мало велике значення, адже в Україні Відродження не існувало (хай це підтвердить чи спростує ваш репетитор з української мови). Письменники барокового напряму брали теми для своїх творів із сучасного їм життя: трагічні події, страждання людей від урядових утисків, беззаконня чиновників. Серед найвизначніших набутків бароко вирізняється виражена в літературній формі заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в будь-яких його проявах і гуманізм.
Слід відзначити, що бароковий стиль був характерним для віршів Григорія Сковороди, ми в школі познайомилися з його «Всякому городу нрав і права» та байками. Примітно, що філософські твори він писав слов’яноукраїнською мовою, а вірші і байки – книжною українською (простішою, ближчою до народу).
Деякі неологізми Сковороди просто мусять вживатися і сьогодні: амуритись, суботствувати, язиковредіє, пустослава…
Від Сковороди ведуть формування особливої української філософії — кордоцентризму, філософії серця. Вона продовжилася і в наступних віках, особливо в народних піснях і в сучасній поп-культурі (послухайте «Моє серце» Святослава Вакарчука!).
Дуже докладно творчість Григорія Савича описав і проаналізував Леонід Ушкалов, його «Світ українського бароко», «Григорій Сковорода і антична культура», «Есеї про українське бароко» можна віднести до цікавого літературознавства.
Бурлеск, гумор і сміх – це теж ознаки української літератури
Стихія сміху просто таки вривається у суспільство і літературу приблизно у 18 столітті. Ми (і ви на уроках) достатньо говорили про Івана Котляревського та «Енеїду», зокрема, коли радили з чого почати знайомство з українською літературою.
Варто згадати і Миколу Гоголя, який, хоч і вважається тепер російським письменником, був не тільки етнічним українцем, він був свідомим українцем та навіть підписувався у своїх щоденниках як Nicolas Ukrainien, Микола Українець. Можна довго говорити про його внесок у світову культуру, але ми не можемо не процитувати російського філософа Васілія Розанова (не гнівіться, вам сподобається):
«Гоголь відкрутив якийсь гвинт усередині російського корабля, після чого корабель почав розвалюватися, почалося нестримне, повільне, з року в рік потоплення Росії».
Нам дуже подобається влучна аналогія російської імперії з потопаючим кораблем.
Із Гоголевим спадком пов’язаний один із найважливіших фільмів в історії українського кіно — «Пропала грамота» (1972, режисер Борис Івченко). Це екранізація повісті, але тут діють і власні бурлескні правила гри.
Десь у цей час (1960—1970) формується і особливий напрям у тогочасній літературі — українська химерна проза, де з-поміж інших виражальних засобів чільне місце посідає іронія. А у 1985 бурлеск фігуруватиме в літугрупуванні «Бу-Ба-Бу»!
Канонічні письменники України
Ми вже розповідали вам про найвидатніших письменників України, на нашу думку. І якщо вийти на вулицю і спитати людей, хто стоїть на нашому літературному Олімпі, то в цей список однозначно потрапили би Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко.
Маємо для вас ще питання: чи варто робити з них богів, залишаючи при цьому акценти, розставлені ще імперським урядом?
Наприклад, Шевченко досі асоціюється з поважним дядьком у вусах і з суворим поглядом, перше, що ми дізнаємося про Лесю – це її хвороба, Франко був таким бідним, що ховали його в чужій сорочці. Може, досить вкладати саме ці наративи у дитячі голови?
Літературознавиця Тамара Гундорова має цікаві думки щодо необхідності нового прочитання і осмислення класики української літератури. Щоб зацікавити підлітків до читання, потрібно або давати їм повнішу картину життя і філософії письменника, або стимулювати їх дізнаватися цікаві факти самостійно.
Непоганим вибором стало би осучаснення класичних творів, переніс героїв у сьогодення. Всі ж пам’ятають шалений успіх «Спіймати Кайдаша» за повістю Нечуя-Левицького? Чому б не запропонувати дітям придумати свій сценарій до «Гайдамаків» Шевченка чи «Боярині» Лесі Українки?
Але для цього потрібно читати уважніше і, можливо, вибірковіше.
Письменники-емігранти
В інших наших статтях ми детально розповіли про поезію, класичну і сучасну, намагалися проаналізувати сучасну літературу і несправедливо забутих творців початку 20 століття , але зовсім не торкнулися такого важливого питання, як письменництво в еміграції. І дарма, адже це питання винесене на ЗНО з української літератури.
Виправляємо цю несправедливість і поговоримо про тих, хто міг лише «збудувати батьківщину в наших душах». Якщо ви теж десь на чужині, вам допоможе з усім розібратися наш репетитор української мови онлайн.
Українська еміграція мала кілька хвиль, перша з-поміж яких припадає на кінець 19 — початок 20 століття. По першій хвилі, що вважається трудовою, залишилася невелика кількість текстів.
Другу хвилю еміграції пов’язують з поразкою національно-визвольних змагань.
Спершу, в 1920-х, сформувалася «Празька школа», яка визначила найважливішу рису української літератури в еміграції: вона становила альтернативу до радянської офіційної літератури.
Наступну потужну хвилю українських письменників-емігрантів породила Друга світова війна. МУР (Мистецький український рух) — одна з нечисленних українських суспільних інституцій у таборах американської окупаційної зони, де перебувало близько 200 тисяч українців. Серед засновників: Віктор Петров, Ігор Костецький, Юрій Шевельов, Іван Багряний та інші.
У часи МУРу написані чи вперше опубліковані «Тигролови» Івана Багряного, «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту» Віктора Домонтовича, «Ост» Уласа Самчука та ін.
У 1950-х роках у Нью-Йорку та його околицях жило чимало діячів української культури. Тож невипадково саме тут формується нове літературне утворення — Нью-Йоркська група. До неї ввійшли «люди, які народилися в Україні на межі 20-х і 30-х, декілька дитячих чи підліткових років провели з батьками в таборах ді-пі, а освіту здобули вже після війни в Америці чи в інших країнах Заходу». Учасники групи були носіями обох культур — української та американської.
Літературознавця Соломія Павличко відмічає відрив від «хуторянства і провінціалізму», традиції селянства в українській літературі у цей час.
Юрій Шерех (Шевельов) сформулював, ймовірно, саму суть літературного й мистецького процесу в еміграції:
Ми опинилися на чужині, програли — не гравши — політичні ставки. Якщо не могло бути батьківщини на географічній мапі, ми могли збудувати батьківщину в наших душах.
Сучасні умови породжують багато текстів, гарних і важких, про війну, про радикальний перехід на українську мову.
Багато людей змушені і зараз стати емігрантами, дехто з них пише. Можливо, література в еміграції отримає новий виток.
Тому ми знову і знову закликаємо вас читати, думати, любити і цікавитися літературним процесом, який відбувся або відбувається просто зараз. Саме нашому поколінню судилося покінчити з колоніальними мотивами і амбіціями східних сусідів, тому читайте уважно.
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
