Географічне розташування Франції в Західній Європі з Англією на півночі, Німеччиною на сході, Іспанією на заході та Середземним морем на південному узбережжі призвело до того, що ця країна протягом багатьох років брала участь у багатьох війнах.
Військова історія Франції захоплює. Але існує стереотип, що Франція ніколи не вигравала війни сама. Чи це дійсно так?
Звичайно, Франція здобула багато військових перемог, особливо під час світових війн, але чи ці перемоги вона здобувала самотужки?
Давайте поговоримо про найвизначніші перемоги та поразки Франції з військової історії Франції та спробуємо розвінчати міфи.
Чи може, навпаки, переконаємось, що це правда?
Військова історія Франції
Все почалося через потребу зміцнити та підтримувати природні кордони країни: з Альпами на південному сході, Піренеями на південному заході та річкою Рейн на сході.
Король Хлодвіг I об’єднав країну, коли підпорядкував собі земельні володіння, які раніше належали різним племенам і їхнім вождям, серед яких був і його батько.
Коли він об’єднав ці території під правлінням одного монарха — самого себе, то заклав підвалини Франкського королівства. Так він створив основу для майбутньої централізованої держави.
Так само, наприклад, князь Олег за 400 років після того, об’єднав українські землі!
Тепер, коли Франція об'єднана, наступним кроком у його стратегії був захист країни від вторгнення.
Так почалася довга військова історія Франції як об’єднаної території, що була започаткована королем-підлітком – Хлодвігу було лише 16 років. Його батько помер і залишив йому право самому визначати долю країни.
Після того, як кордони Франції були встановлені, король Хлодвіг вирушив на завоювання нових територій.
Перше вторгнення, відоме як битва при Суассоні, стало вирішальною битвою та великою перемогою для нього, навіть пропри зраду одного з його союзників.
Ця перемога приблизно вдічі збільшила територію франків.
Після цього послідували наступні битви, в результаті яких були завойовані нові території.
Але, звісно, не обійшлося й без поразок.
Як король Франції, Хлодвіг не завжди воював або розпочинав війни, щоб завоювати територію.
Також часто він діяв дипломатично: без війни приєднував нові землі або укладав союзи, коли обружував своїх родичок із правителями інших земель.
Карл Великий, Людовик XIV та Наполеон також мали великі успіхи в розширенні французьких володінь.
Роки цих військових правителів не були часом мирного зростання та гармонії: сутички, переважно вздовж кордонів країни призвели до втрати не тільки територій, а й багатьох життів.
Однак країна повернула собі багато земель, а також "придбала" багато заморських територій: в Африці, Південній Америці, Індокитаї та великій частині Північної Америки.
Більшість військових дій як у колоніях, так і на батьківщині, мали на меті підтримання миру. Французьким солдатам зазвичай доручали придушення повстань місцевого населення та боротьбу з інакомисленням серед власних колоністів.
Від галло-римської війни (60–50 рр. до н. е.), коли територія сучасної Франції ще складалася з розрізнених і ворогуючих племен, до завершення Другої світової війни, коли остаточно сформувалися її західні кордони, понад дві тисячі років військової історії Франції спростовують стереотип про її нездатність самостійно перемагати у війнах.
Непросто ж так Франція займає найбільшу територію в Європі?
Її розширення, безумовно, зумовлене не щедрістю сусідів, а військовою кмітливістю та могутністю цієї країни протягом століть.
А тепер давайте детальніше розглянемо деякі з найбільш визначних битв, які вели французькі військові.
Битва при Турі
Також відома як битва при Пуатьє, битва на Турі стала переможною для франків (народу, який жив у Франції у 8 столітті) над загарбниками, які потрапили до Франції з Північної Африки через Піренейський півострів.
Мусульманське завоювання європейських християнських королівств розпочалося у 711 році нашої ери, коли війська Омейядського халіфату підкорили більшу частину територій сучасної Іспанії.
Вони укріпились як провідна сила Південної Європи та продовжили наступ у напрямку Франції. Після поразки під Тулузою в 721 році завойовники відновили просування на північ і здобули перемогу під Аквітанією в 732 році.
Герцог Одо, що втік з Аквітанії, яка тепер перебувала під контролем Омейядських військ, звернувся до франкського бургомістра Карла Мартелла, який погодився допомогти, якщо атаку очолять франки.
Карл Мартелл спочатку не був номінований на правління Францією після смерті батька.
Натомість, Піпін Герістальський (Другий або Середній), батько Карла, за наполяганням дружини, оголосив племінника Карла наступником.
Деякі записи стверджують, що Карл насправді був незаконнонародженим, що було б вагомою причиною відмовити йому у спадкоємстві влади. Однак, варто також зазначити, що у той час чоловік цілком законно міг мати кількох дружин.
Карл, що був нащадком однієї з інших дружин Піпіна, дійсно міг прийти до влади, але Плектруда, дружина, яка мала найбільший вплив на свого чоловіка, забезпечила успадкування титулу своєму онуку, коли отримала обіцянку від Піпіна на смертному одрі.
Можна сказати, що перша і найважливіша битва Карла Мартелла була за титул, який насправді по праву належав йому.
Плектруда, яка не бажала бачити, як її онука зневажають, наказала кинути Карла за ґрати. Однак, оскільки хлопчик був таким молодим (йому було лише вісім років) дворяни чинили опір його сходженню до влади.
Заворушення охопили всю країну. Все завершилося повстанням. Молодий державний діяч очолив свої війська в битві під Комп'єнем і зазнав принизливої поразки.
Пізніше того ж року Карл утік із в’язниці, де його зустріли не осудом, а схваленням і підтримкою дворян.
Битва при Гастінгсі
Битва при Гастінгсі, ймовірно, одна з найвідоміших французьких військових перемог в історії.
У 1066 році Вільгельм Нормандський зібрав своє військо й вирушив до Англії, щоб відібрати корону в короля Гарольда II. Той щойно повернувся з битви проти норвезького короля Гаральда Хардради, який також претендував на владу над Британськими островами.
Тактика, яку застосувала армія короля Гарольда, стала несподіванкою для військ Вільгельма. Англійці міцно тримали оборону, і це змусило противника відступити.
Поширені чутки про загибель самого Вільгельма на полі бою посилили паніку серед його воїнів і призвели до тимчасового відступу французьких сил.
Коли Вільгельм побачив розгубленість власного війська, він зірвав із себе шолом і показав обличчя обом арміям. Таким чином він довів, що живий і готовий продовжувати бій.
З новим натхненням війська Вільгельма знову пішли в атаку й нарешті перемогли. Король Гарольд помер, а його війська капітулювали.
Вільгельм Нормандський відтоді став відомим як Вільгельм Завойовник, а французи отримали нову територію.
Які висновки можна зробити після цієї битви?
Поразку Гарольда часто пояснюють втомою після попередніх боїв, виснаженням війська та фактором несподіванки.
Однак варто врахувати й інші обставини.
По-перше, війська Гарольда не обов’язково були знесилені маршем із Лондона до Гастінгса, або самим боєм, який тривав увесь день. Ця причина є не досить переконливою.
По-друге, за різними оцінками, під Гастінгсом билися від семи до восьми тисяч англійських воїнів — чимала сила, навіть якщо точні цифри залишаються невідомими. До того ж Гарольд залучив лише частину військ, які мав у розпорядженні, перш ніж вирушити на Гастінгс.
Несподіванка, можливо, стала вирішальним фактором у формуванні ходу битви.
Коли поширювалися плітки про смерть Вільгельма, війська Гарольда майже припинили бій, що дозволило французам піти на штурм, як тільки вони переконалися, що їхній король справді живий.
Результат битви міг бути зовсім іншим, якби Гарольд мав більше військового досвіду та стратегічної майстерності. На жаль для нього, саме в цьому Вільгельм мав значну перевагу.
Наприклад, Гарольд міг би скористатися сум’яттям серед французів, що було спричинено чутками про загибель Вільгельма, і спробувати переломити перебіг бою на свою користь. Він міг би завдати рішучого удару, поки ворог був дезорієнтований, але не зробив цього.
Друга битва під Іпром
Друга битва під Іпром була великою битвою Першої світової війни, яка тривала понад місяць і призвела до перемоги союзних військ (до складу яких входили Франція, Бельгія та Велика Британія) над Німеччиною.
Іпр — бельгійське місто біля кордону з Францією.
Під час Першої світової війни воно мало велике стратегічне значення: хто контролював його, той мав перевагу на Західному фронті.
Друга битва під Іпром стала визначним етапом в історії воєн, адже саме тоді вперше було застосовано токсичний газ як зброю.
Уздовж лінії фронту, на території, що перебувала під контролем Франції, німці встановили балони, що були наповнені отруйним хлором. Вони випустили газ під час охорони позицій французькими солдатами.
Атака стала цілковитою несподіванкою: багато військових загинули, а ті, хто вижив, були змушені відступити.
Попри відступ французів, німцям не вдалося здобути швидку перемогу — війська Британської імперії втримали Іпр, зупинили наступ і забезпечили союзникам стратегічну перевагу.
Фіаско з отруйним газом
Окопна війна стала однією з найхарактерніших і найстрашніших рис Першої світової війни. Вона була смертельною не лише тому, що солдати ставали легкою мішенню для обстрілу гранатами і артилерією, а й тому, що самі окопи перетворювалися на осередки хвороб та смороду від розкладання тіл.
Тим не менш, жодна армія не дозволила б природі йти своїм шляхом. Окопних бійців потрібно було швидко знищувати.
Німецький хімік Фріц Габер розвинув ідею свого колеги Вальтера Нерста щодо застосування сльозогінного газу для «зараження» окопів. Габер запропонував використати хлор — важчий за повітря газ, який опускався в окопи й швидко досягав свого ефекту.
Командування вирішило застосувати цю тактику як відволікаючий маневр, а не задля масштабного штурму, чим, фактично, позбавило газову атаку повної несподіванки та максимальної ефективності.
Саме це рішення дало можливість французьким військам втекти.
Британські війська, які мали більше досвіду в інженерній і шахтній справі, ніж у французів, швидко зреагували на газову атаку. Вони створили імпровізовані протигази — змочені в сечі або содовому розчині пов’язки, що частково нейтралізували дію хлору.
Саме завдяки цим заходам британцям вдалося втримати позиції й зрештою здобути перемогу в битві.
Таким чином союзні війська перемогли у цій битві.
Верденська битва
Ще однією знаковою перемогою французів стала Верденська битва, яка також відбулася під час Першої світової війни, у 1916 році. Вона відома як найдовша битва всієї війни, що тривала з лютого по грудень.
Верден мав велике історичне значення у військовій історії Франції як ключове оборонне місто. Німці прагнули змусити французів здати свої укріплення — символ колишньої військової могутності країни. Таким чином вони хотіли принизити противника або зробити так, щоб противник заплатив за їхнє утримання величезною кількістю життів.
План нападу на Верден здавався ідеально розробленим, і все складалося на користь сторони, що атакувала. Французи вилучили значну кількість боєприпасів з фортів, окопи не були завершені, а німецькі військово-повітряні сили домінували в небі.
Маршал Філіп Петен привів французькі війська до перемоги. Як він цього досяг?
Він зумів якнайшвидше перекинути припаси та війська до Вердена, а в інших місцях британці планували очолити атаку на німців на Соммі, що змусило б їх вивести людей з Вердена.
Що стало вирішальним у Верденській битві?
Дві важливі події змінили хід Верденської битви:
1. Маршал Петен наказав своєму командиру авіації зосередити літаючі ескадрильї над Верденом, а не розподіляти їх по всьому фронту. Це порушило підтримку німецької авіації в цьому районі.
2. Німецький генерал Фалькенгайн сильно недооцінив французів: їхні резерви, їхню військову кмітливість та їхню наполегливість. Він розраховував на те, що, швидко розправиться з цими надокучливими французами, навіть попри невелику кількість військ у його армії та малу підтримку з повітря.
Стратегія Фалькенгайна полягала в тому, щоб виснажити та знищити французькі війська: убити якомога більше, що призведе до капітуляції та виснаження. Насправді захоплення міста ніколи не було його пріоритетом.
Його невдача у взятті Вердена стала першою в низці військових помилок, які призвели до його усунення з посади генерала та руйнування його репутації військового лідера на батьківщині.
Тим часом маршал Петен, який прославився як «Лев Вердена» за свою мужність і командування під час битви, згодом був засуджений за співпрацю з нацистами.
А як щодо поразок фрнацузів?
Битва при Азенкурі
Однією з відомих поразок французів була битва при Азенкурі. Ця битва відбулася під час 100-літньої війни 1415 року.
100-літня війна велася між Англією та Францією за те, яка країна успадкує французьку корону.
Генріх V Англійський повів свої війська через Ла-Манш до Франції, однак тривала подорож виснажила армію: понад п’ять тисяч солдатів загинули від хвороб і втоми. Коли він усвідомив втрати, Генріх вирішив відступити до Англії, але дорогою його зупинили французькі війська.
Англійці залишалися непохитними, поки французькі лицарі у важких обладунках повільно просувалися вперед. Французи потрапили під нищівний вогонь англійських лучників з довгими луками.
Битва відома використанням англійського довгого лука, який може досягати цілей на відстані до 230 метрів.
Коли французькі воїни намагалася пробитися крізь стріли, атака ставала ще складнішою через вагу, яку вони несли на своїх тілах. Як тільки поле бою заповнилося французами, король Генріх наказав своїм військам атакувати французів з сокирами.
Ця кривава тактика забезпечила перемогу англійцям і заклала початок серії військових успіхів Генріха V.
Наслідки Азенкура
Поки Генріх повертався до Лондона, оспіваний як військовий герой, Франція лежала в руїнах — і не лише через нищівну поразку, якої вона щойно зазнала.
У Франції загострилося протистояння між двома політичними фракціями: арманьяками, які підтримували королівський уряд, і бургундцями, що виступали проти нього.
Вину за поразку під Азенкуром поклали переважно на арманьяків, які й зазнали найбільших втрат у битві.
Бургундці скористались ослабленням влади та рушили на Париж. По дорозі та після прибуття до столиці вони також робили все можливе, щоб посіяти розбрат між людьми.
Цей внутрішній розкол дав королю Генріху близько вісімнадцяти місяців перепочинку, щоб відновити сили й зібрати нове військо. Коли він повернувся до Франції, то знову завдав їй принизливої поразки.
Трафальгарська битва
Трафальгарська битва стала перемогою Британського Королівського флоту над французькими та іспанськими військами у 1805 році. Битва була частиною Наполеонівських війн.
Напередодні битви Наполеон Бонапарт, новий імператор Франції, намагався знайти спосіб, як почати вторгнення до Британії та як розширити Французьку імперію після Французької революції.
Однак британці знали про його плани та запровадили морську блокаду Франції, яка перешкодила військам Наполеона перетнути Ла-Манш, а також перервала торговельні зв'язки Франції.
У битві було використано 27 британських кораблів під командуванням адмірала лорда Нельсона на борту флагманського корабля HMS Victory в Атлантичному океані поблизу мису Трафальгар, біля узбережжя Іспанії.
Розчарований нездатністю контролювати морські шляхи навколо Франції, Наполеон, який тоді був у союзі з Іспанією, планував залучити війська з Карибського басейну, щоб за їхньої допомоги знищити британську присутність у Ла-Манші та відкрити собі шлях для вторгнення до Англії.
Однак перемога британського флоту в битві при Трафальгарі остаточно зруйнувала ці плани — і на честь цієї події в Лондоні пізніше було названо Трафальгарську площу.
Однак кораблям Наполеона не вдалося дійти до Карибського басейну через війська Нельсона, які підійшли до французів двома колонами, щоб стримати їх.
Після 5 годин битви Британія знищила 19 з 33 франко-іспанських кораблів. Жоден британський корабель не був втрачений, і британський флот повернувся додому з тріумфом.
Адмірал лорд Нельсон загинув у момент своєї найвеличнішої перемоги — битви при Трафальгарі. Його мужність і геніальне керівництво зруйнували наполеонівські мрії про вторгнення до Британії.
На знак вдячності нації його ім’я увіковічили в серці Лондона — на Трафальгарській площі, де досі стоїть колона на його честь.
Іронія Трафальгару
Іспанці та французи разом мали у своєму розпорядженні більше кораблів, ніж наш адмірал Нельсон. Вони також перебували у знайомих для себе водах, недалеко від узбережжя Іспанії.
Наполеон вже проявив себе як блискучий військовий стратег, а Фредеріко Гравіна, його іспанський колега, був у морі з 12 років – трохи менше 40 років на момент битви (вселяючий довіру досвід, погодьтесь). Крім того, він мав великий досвід бойових дій у морі, воював під Гілбралтаром та в Тулоні.
Однак і Наполеон, і Гравіна були традиціоналістами, що зіграло з ними злий жарт.
Тодішні конвенції диктували, що бойові кораблі повинні шикуватися гуськом і обстрілювати один одного, поки один корабель не потоне.
Адмірал Нельсон відкинув традиційні підходи ведення бою. Він вишукував свої кораблі у дві колони, що стояли перпендикулярно французькому та іспанському флотам. Це дало йому вдвічі більшу дальність стрільби та вогневу міць більшу, ніж мали Іспанія та Франція разом.
Не дивно, що Наполеон і Гравіна так і не здійснили жодного пострілу, але отримали стільки влучань!
Іноді інноваційність має вирішальне значення у битві!
Битва при Дьєнб'єнфу
Більш пізньою поразкою французів була битва при Дьєнб'єнфу у В'єтнамі в 1954 році. Битва була частиною більшої війни в Індокитаї.
Французи вступили в бій з В'єтмінем («Ліга боротьби за незалежність В'єтнаму»), що представляв комуністичні та націоналістичні сили В'єтнаму. В'єтнам був колонією Франції ще з XIX століття, але рух за незалежність швидко набирав силу. Французький контроль над країною поступово слабшав.
У намаганнях послабити сили В'єтмінь, Французька Республіка розпочала окупацію Дьєнб'єнфу, щоб перекрити постачання до Лаосу та створити там французький оплот. Однак ця тактика не спрацювала за планом, оскільки місто невдовзі було відрізане та оточене в'єтнамськими військами.
Коли В'єтмінь розпочав наступ, Франція звернулася по допомогу до США, проте рух за незалежність був дуже чисельним, і В'єтмінь зрештою прорвався крізь французьку оборону до міста.
Що пішло не так у Дьєнб'єнфу?
Очевидно, що французи недооцінили своїх супротивників. Вони не враховували, що в'єтнамці зможуть добре орієнтуватися в джунглях, навіть з важким озброєнням.
Французи припускали, що В'єтмінь прагне якомога швидше пройти до Лаосу, і саме це лежало в основі їхньої стратегії блокування шляху.
Цікаво відзначити, що та сама тактична помилка призводила до поразки в більшості військових кампаній французів.
У ретроспективі таке мислення виглядає дивним: якщо ваш ворог думає так само, як і ви, наскільки переможною може бути битва?
Готуйтеся до того, що може зробити ваш ворог, а не до того, що ви думаєте, що він зробить.
Карл фон Клаузевіц
Скільки битв мало б інший результат, якби до цієї мудрості дослухалися?
Після Дьєнб'єнфу В'єтмінь захопив понад 11 500 полонених, майже 4500 з яких були поранені.
Удар, якого французька дипломатія зазнала у В'єтнамі, був надзвичайно відчутним.
Перемозі В'єтміня також сприяла втома громадян Франції, які втомилися від війни та вимагали її припинення.
Так закінчився конфлікт, який багато в чому нагадував Першу світову війну: окопні бої, рукопашний бій та обмежене використання (на той час) складної зброї, а також відсутність повітряної підтримки.
Історія Франції сповнена перемог і поразок, стратегічних рішень і помилок, які вплинули на долю країни та її народу. Розуміння цих подій допомагає не лише оцінити велич минулого, а й глибше пізнати культуру та менталітет нації.
Якщо вас цікавить Франція та ви хочете заглибитися в її спадщину, знання історії стане чудовою основою для вивчення мови і відкриття для себе всіх її особливостей.
Адже мова — це жива історія народу. У французькій кожне слово, інтонація чи приказка зберігають сліди минулого — від лицарських битв до епохи просвітництва.
Вивчаючи її, ви не просто опановуєте граматику, а занурюєтесь у світ культури, мистецтва й національної самосвідомості.
Вивчайте французьку разом із Superprof!
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
