Для багатьох людей поняття «хакерство» не має жодних відтінків: воно сприймається виключно як незаконна та зловмисна діяльність.
У масовій уяві хакер — це той, хто порушує закон і завдає шкоди, тож хакерство автоматично вважається чимось негативним.
Однак такий підхід ігнорує існування етичного хакерства та хактивізму, які мають зовсім інші цілі й мотивацію.
Хакерство (хакінг) загалом – це процес проникнення в комп'ютерні системи та мережі для пошуку, використання вразливостей та отримання несанкціонованого доступу до даних, що може мати як зловмисні, так і цілком легальні цілі, залежно від типу хакера (білий, чорний, сірий).
Давайте поговоримо про кожен з видів хакінгу трохи детальніше.
Хактивізм та його форми
Хактивізм відносять до сірого хакінгу, так як це проміжний тип хакінгу: хакер порушує закон або проникає в комп’ютерні системи без дозволу, але не з метою шкоди, а часто з «благими» намірами.
Хактивізм охоплює широкий спектр практик і форм протесту в цифровому просторі.
Він має кілька напрямків.
Таким чином:
- Медіахакерство зосереджується на поширенні певного повідомлення якомога ширшій аудиторії через нестандартне або інноваційне використання електронних медіа.
- Культурне глушіння (або англ. culture jamming) спрямоване на критику та переосмислення політичного або соціального статус-кво, часто через сатиру чи певні символічні дії.
Окремим напрямом також є так зване «хакування реальності» (reality hacking), яке можна розглядати як форму віртуальної громадянської непокори. Активісти цього напрямку використовують цифрові інструменти для віртуальної громадянської непокори, щоб привернути увагу до соціальних чи політичних проблем, при цьому вони не переслідують особисту вигоду.
Цей вид хакінгу приймає декілька форм. Серед них:
- Віртуальні сидячі страйки — коли великі групи активістів одночасно заходять на вебсайт, навмисно уповільнюючи його роботу або виводячи з ладу.
- Перенаправлення URL-адрес, коли користувача автоматично спрямовують на іншу сторінку, ніж ту, яку він намагався відкрити.
- Віртуальний саботаж — дії, що блокують, порушують або підривають роботу онлайн-ресурсів.
- Пошкодження вебсайтів, яке полягає у зміні зовнішнього вигляду сторінок з метою привернення уваги до певної проблеми.
- Крадіжка інформації, як особистої, так і корпоративної, де головною метою є не фінансова вигода, а завдання репутаційної чи суспільної шкоди.
- Атаки типу DDoS, що роблять мережевий ресурс тимчасово недоступним.
- Пародійні вебсайти, які відтворюють контент інших сайтів, але подають його через альтернативний, часто сатиричний інтерфейс.
Мотивацію учасників дій хакерів, що займаються хактивізмом, часто складно оцінити однозначно. Але важливо розрізняти різні форми хакерства та розуміти, що не всі вони мають однакові цілі та наслідки.
Що ви знаєте про кібератаки?
Різниця між хактивізмом та етичним хакінгом
Термін хактивізм може збивати з пантелику, адже це поєднанням хакінгу (чогось поганого) та активізму (чогось хорошого). Ще більш незрозумілим може стати термін етичний хакінг. Це багато в чому пов’язано з тим, що саме поняття активізму зазвичай сприймається як позитивне та суспільно корисне явище, на відміну від хакінгу, а також, звісно, хакінг складно назвати етичним заняттям.
Проте ці твердження не завжди відповідають дійсності.
Наприклад, поширення пропаганди на користь компанії, політичної партії чи навіть екологічного руху може бути формою негативного або маніпулятивного активізму.
У цьому контексті пропаганда розуміється як спотворена або оманлива подача інформації з метою впливу на думки та поведінку людей.
Водночас важливо зазначити, що не вся пропаганда є однозначно шкідливою — її вплив значною мірою залежить від намірів, методів і прозорості поданої інформації.
Так само й хакінг інколи можна використовувати для гарних цілей.
У певних випадках хактивізм можна вважати формою негативного активізму, навіть якщо його ініціатори діють, на їхню думку, заради благих цілей.
Групи хактивістів можуть проникати в комп’ютерні мережі, щоб отримати інформацію, яку згодом використовують проти організацій або установ, яким вони протистоять — корпорацій чи державних структур (як це часто трапляється).
На противагу цьому, етичний хакінг здійснюється з дозволу сторони, яка замовляє перевірку безпеки.
Етичні хакери укладають офіційні контракти з компаніями, організаціями, окремими особами або навіть урядовими структурами для виявлення вразливостей у комп’ютерних системах і мережах. Якщо такі слабкі місця залишити без уваги, ними можуть скористатися зловмисники.
Після виявлення вразливостей етичним хакерам можуть доручити їх усунення, закриття або надання рекомендацій щодо підвищення рівня безпеки. В інших випадках їхня роль обмежується аудитом, а всі виправлення виконує внутрішній ІТ-відділ організації.
Ключова відмінність між етичним хакінгом і хактивізмом полягає у наявності дозволу.
Етичні хакери мають офіційну ліцензію або згоду на проведення зламу, тоді як хактивісти зазвичай діють без відома й згоди «жертв». Вони проникають у системи, щоб просувати власний активістський порядок денний — переважно політичний, але іноді соціальний чи ідеологічний.
Незалежно від кольору капелюха: «білий», «сірий» чи «чорний», усі хакери мають певний етичний кодекс.
Хочете спробувати для себе злом в іграх? Читайте більше в нашій статті.
Чи є у хакерів етика?
Перш ніж рухатися далі, варто пояснити поняття «кольорів капелюхів», яке пов’язане з причинами та намірами хакерської діяльності. Колір капелюха умовно вказує на мотивацію хакера та межі допустимої поведінки. Білий капелюх, відповідно, говорить про гарні наміри хакера, чорний — про погані. Сірий — це щось проміжне між першим і другим.
Тепер про етику. Попри різні цілі, у хакерській культурі часто виділяють спільні етичні принципи для всіх хікерів, зокрема:
- Деонтологічна етика — зосереджується на правильності або неправильності дій у межах самої практики зламу, незалежно від його наслідків.
- Утилітарна етика — оцінює дії з погляду того, чи приносять вони найбільшу користь для всіх зацікавлених сторін.
Тепер для більшої ясності.
Деонтологічна етика стверджує, що вчинок є морально правильним, якщо він відповідає встановленим правилам і законам, незалежно від його наслідків.
Іншими словами, дія вважається справедливою, якщо її може виконати будь-хто без руйнування суспільного порядку та якщо вона спрямована на загальне благо. Саме тому цей підхід часто називають етику, засновану на правилах.
Без заглиблення у складні філософські деталі, варто зазначити, що ця концепція тісно пов’язана з філософією Іммануїла Канта.
Коли ми застосовуємо кантівський підхід до хактивізму, то можемо побачити певну суперечність: не кожен має можливість або право займатись хакінгом, а якби це стало загальноприйнятою практикою, це призвело б до хаосу та масових порушень безпеки.
З точки зору деонтологічної етики, хактивізм виглядає проблематичним, адже він все ж порушує закони та правила.
Водночас у реальному житті моральна оцінка таких дій не завжди є однозначною, оскільки суспільство інколи може назвати їх виправданими з огляду на наміри або досягнутий результат.
Хоча хактивісти постійно стикаються з етичними дилемами, саме утилітарний підхід часто визначає їхнє розуміння мети та виправдання власних дій.
Вони здійснюють злами заради того, що вважають загальним благом, навіть якщо це означає порушення загальноприйнятих правил або законів.
Хактивісти не вважають себе винними, оскільки, на їхню думку, вони не завдають шкоди суспільству й не отримують особистої вигоди, а лише викривають неправомірні дії урядів, корпорацій або інших організацій.
Показовим прикладом є діяльність хактивістської групи Anonymous, яка публічно «оголосила війну» тероризму. У межах цієї ініціативи учасники групи зламували облікові записи терористичних угруповань у соціальних мережах, а також блокували або видаляли їхні пропагандистські вебсайти.
Такі дії демонструють утилітарну логіку: якщо результатом є зменшення поширення терористичної пропаганди, то чи не служить це найбільшому благу для суспільства?
Водночас важливо розрізняти хактивізм і кібератаки. Обидва явища можуть мати чітко визначені цілі, але кібератаки зазвичай здійснюються заради фінансової, політичної або іншої вигоди.
Хактивізм ж, принаймні за задумом його учасників, спрямований на досягнення позитивних суспільних змін.
Культура хакерів
З наведених раніше прикладів можна зробити висновок, що і етичні хакери, і хактивісти часто керуються благими намірами, навіть якщо їхні дії не завжди вміщаються в юридичні норми.
Також інколи важко зрозуміти, що спонукає людину годинами працювати за комп’ютером без жодної гарантії на успіх.
Не кожен етичний хакер знаходить вразливості у системах, що перевіряються, і не кожна хактивістська кампанія досягає поставленої мети — іноді це призводить до розчарування. І все ж багато з них продовжують свою діяльність.
Основою такої наполегливості є особлива культура, яка одночасно об’єднує спільноту та слугує джерелом мотивації. Це прагнення приймати виклики і долати їх, інтерес до пошуку нестандартних рішень і задоволення від інтелектуальної праці, цінність якої часто важко пояснити тим, хто не є частиною цієї спільноти.
У хакерстві важливу роль відіграє відчуття відкриття та дослідження, яке надихає й захоплює. Це усвідомлення того, що майже будь-яку задачу можна розв’язати, якщо знайти правильне поєднання коду, логіки та дій.
Робота у пошуках нового, з відчуттям значущості власних зусиль і усвідомленням впливу своєї діяльності наповнюють багатьох хакерів щирим ентузіазмом і позитивом.
У хакерській спільноті сформувався набір цінностей, які поділяє значна частина її учасників:
- Вільний доступ до знань і технологій. Доступ до програмного й апаратного забезпечення, а також до навчальних ресурсів має бути максимально відкритим і необмеженим.
- Технології як інструмент творчості. Комп’ютери не лише виконують функціональні завдання, а й слугують засобом створення чогось красивого та корисного, що покращує людський досвід.
- Оцінка за здібностями, а не за ознаками. Людей, і зокрема хакерів, слід оцінювати за навичками, допитливістю та ентузіазмом, а не за расою, статтю, віросповіданням, орієнтацією, соціальним статусом чи рівнем формальної освіти.
- Свобода інформації. Інформація має бути вільною та доступною для всіх.
Такий погляд на хакерство змушує замислитися не лише над тим, ким є хакери, а й над тим, чому подібні принципи відкритості та рівності ще не стали загальноприйнятими в усьому суспільстві.
Водночас постає запитання: чому деякі хакери все ж використовують свої знання для завдання шкоди?
Безумовно, зловмисні хакери існують і можуть спричиняти серйозні проблеми. Проте їх значно менше, ніж тих, хто дотримується етичних норм і принципів своєї спільноти.
У свою чергу, «білі» хакери — фахівці, які працюють із дозволу та заради підвищення безпеки, — не становлять загрози. Їхня діяльність ґрунтується на відповідальності, етиці та прагненні зробити цифровий світ безпечнішим.
Чому люди стають хакерами? Читайте в нашій статті.
Важливість білого хакерства
Отже, велику групу хакерів, які найбільше дотримуються етичних принципів хакерської спільноти, становлять так звані білі хакери.
Як можна зрозуміти з кольру їхнього «капелюха», вони асоціюються з добром. Це фахівці з високим рівнем технічних знань, які використовують свої навички програмування та аналізу систем для підвищення безпеки комп’ютерних мереж, пошуку вразливостей і створення інноваційних інструментів та коду, що допомагають протистояти зловмисним атакам.
Культурний відступ: поділ на «білі» та «чорні» капелюхи походить зі старих вестернів і телевізійних шоу, де позитивні персонажі традиційно носили білі капелюхи, а негативні — чорний.
Ці межі між білим, сірим і чорним хакінгом, однак, не завжди є чіткими. Наприклад, хактивістська група LulzSec, яка нині розформована, нерідко здійснювала дії, схожі на ініціативи «білих капелюхів», але її зазвичай вважали типовими «чорними капелюшниками».
Під час своєї активності LulzSec атакувала корпорації та використовувала з певними цілями знайдені вразливості безпеки. Проблема полягала не в самому виявленні слабких місць, а в способі дій: замість відповідального повідомлення про них група публічно хизувалася доступом і відкрито оприлюднювала результати атак.
Іноді їхні дії призводили до витоків відносно нешкідливих даних (наприклад, списки учасників реаліті-шоу), але в багатьох випадках це була конфіденційна інформація клієнтів і небезпечно слабкі паролі.
Дії LulzSec зрештою сприяли підвищенню рівня безпеки як для окремих користувачів, так і для великих компаній — що зазвичай є метою «білих хакерів», — але обрані ними методи порушували етичні норми хакерської спільноти.
Саме це стало причиною гострої критики як з боку інших хакерів, так і з боку правоохоронних органів США. Їхній глузливий та зухвалий стиль поведінки лише посилив негативну реакцію та ускладнив сприйняття хакерських дій.
Отже, прагнете ви стати хактивістом, готовим до сумнівних із правового погляду дій заради «вищого блага» (так звані червоні капелюхи), чи бажаєте залишатися на боці білих хакерів, завжди варто пам’ятати про відповідальність.
Дотримання етичних принципів і професійних рекомендацій є ключовим чинником, що відрізняє захисника цифрового світу від його руйнівника.
Якщо ж ви ще «зелений» хакер, то звертайтесь за допомогою до Superprof та змінюйте колір свого капелюха!
Більше про хакерство читайте в нашій статті.
Підсумувати за допомогою ШІ:
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
