Як люблять казати довкола, Сполучене Королівство вже давно має особливі стосунки зі Сполученими Штатами – цілком можливо, адже перші поселенці на землі, яка стала США, були британськими громадянами!
Незважаючи на претензії корінних народів на землю та різношерстне походження поселенців, американська революція - це захоплюючий фрагмент політичної та економічної історії, яка дала початок світовій владі однієї країни, котра і сьогодні є лідером у глобальних справах.
На краще чи на гірше...
Але, повернімось у минуле, на незвідану територію, куди можна було потрапити лише кораблем. З’ясуймо причини, чому ці ізольовані колоністи відкинули правління королів та стали громадянами незалежної нації. Яку ще потрібно було створити.
Ваш вчитель історії буде вражений вашими поглибленими знаннями.
Прелюдія до американської революції
І формувалися вони доволі довго. Більше 100 років, якщо бути точними.
Для порівняння, революція в російські імперії спалахнула досить швидко, але тривала набагато довше!
Незважаючи на те, що Акт про навігацію, розроблений парламентом Олівера Кромвеля в 1651 році, мав регулювати торгівлю в колоніях, свідчення показують, що колоністи майже не відчули дії цих приписів.
Однак це посіяло насіння невдоволення та гніву до Корони - почуття, що роками передавалися від батька до сина, а кожна образа доливала свіжого масла у тліючий вогонь.
Ідея про те, що Англія та монархія мають отримати більше прибутку від торгівлі та праці колоній, ніж самі колоніали, і стала причиною гніву.
Король Карл II не допоміг справі, коли у 1680-х роках скасував колоніальний статут перших американців. А потім король Яків II встановив панування над Новою Англією, регіон відомий під цією назвою і сьогодні.
З політичного погляду це означало, що колоністи не лише втратили своє право на автономний уряд, але й знову стали підпорядкованими законам Англії, включно з економічно караючим Законом про судноплавство.
Яків II зрікся престолу/був скинутий у 1688 році. Колоністи відсвяткували зміну уряду своєї батьківщини повстанням, котре відкинуло правління домініону: колонії знову керували собою.
Наступні англійські уряди не намагалися нав'язати лідерство колоністам. Замість цього вони ставилися до них як до дійних корів, палко оподатковуючи усе, що американці експортували, від вовни до капелюхів.
Закон про патоку (1733) був особливо “перченим”, оскільки колонії отримували великий прибуток від липкої солодкої речовини.
Замість того, щоб сплачувати великі мита, встановлені законом, колоністи вдавалися до підкупу або залякування британських митників, котрі працювали в американських портах, та відправляли свою продукцію в інші країни.
Тут, до речі, чудово видно менталітет тих, хто займався такою торгівлею.
Оскільки ці купці, як правило, були більш політично обізнаними, то їхній обхід англійських законів демонстрував і їхню серйозну готовність презентувати себе як приватну торгову компанію.
І ось до 1760-х років вони стали готовими до боротьби за повну незалежність від Англії.
Хороший вчитель історії розповість більше деталей, а поки продовжимо.
Боротьба за незалежність Америки
Англійський парламент блискавично ухвалив низку податкових законів:
- Закон про валюту мав на меті обмежити використання паперових грошей (1764 р.);
- Закон про цукор ввів мита на ряд товарів, включаючи цукор (1764 р.);
- Закон про печатку: будь-що, зроблене з паперу, від брошур до гральних карт, повинно було мати печатку.
Колоністи були не стільки проти цих податків, скільки проти того, що їх оподаткували заочно.
Оскільки в парламенті не було нікого, хто б їх представляв, ці укази вважалися односторонніми та нав’язливими, особливо тому, що колонії не отримували підтримки з боку Англії і, по суті, були змушені вести війни – за англійців на чужій території та проти англійців у себе вдома. Діло табак.
З усіх образ це оподаткування без представництва стало тією соломинкою, яка зламала спину верблюду
Повстанська група «Сини свободи» пішла в наступ. Вони лютували — підпалили державні архіви та пограбували дім головного судді Томаса Хатчінсона.
Інші колоністи, дотримуючись більш дипломатичної (та менш деструктивної) тактики, представили Декларацію прав і скарг на конгресі Закону про гербовий знак у Нью-Йорку.
Важливо зазначити, що навіть у той час колонізатори вважали себе англійцями з усіма правами та привілеями, належними їм згідно з англійським законодавством.
Ви можете уявити, що відчували люди з таким лояльним ставленням, коли парламент висловив ідею, що колонії належать Короні і, таким чином, повністю підпорядковуються парламенту.
Крім того, парламент стверджував, що вони були фактично представлені, як і всі інші піддані Корони.
Може здатися, що скасування Закону про гербовий знак в 1766 році було своєрідною поступкою колоніям, але це стало можливим лише завдяки важким та виснажливим дискурсам Бенджаміна Франкліна.
І, якщо здавалося, що Британія пом'якшує свою позицію, Деклараційний акт (1766) розвіяв цю ілюзію: Корона зберігала за собою повні права приймати закони та розпоряджатися колоніями.
Позаяк, ця невелика поступка стала святом як для лоялістів, так і для анархістів.
Що таке американська революція і до чого тут чай?
Невдовзі після Деклараційного акту британський парламент ухвалив Таунсендські акти (1767 р.), хибно вважаючи, що колоністи мають платити внутрішні податки, а не митні збори.
Згідно з цими новими законами, практично все, що використовувалося колоністами в повсякденному житті, від чаю до склянки, з якої його можна пити – все, що імпортується в колонії, оподатковуватиметься
Американці протестували проти цих нових податків, бо втомилися створювати все новий і новий прибуток для Англії.
Справедливо: американці вже допомагали фінансувати та вести війни, платили величезні податки, тож як вони могли економічно процвітати, якщо їх постійно обтяжували – на відміну від інших британських підданих, що живуть в Англії?
А, ну, і чай.
Британська Ост-Індська чайна компанія була найбільшою компанією Імперії, але опинилася під загрозою краху, бо чай, контрабандою доставлений в Америку з Нідерландів, був набагато дешевшим від їхнього і, звісно, це суттєво знижувало прибутки компанії.
П’ять актів Тауншенда мали на меті гарантувати, що будь-що, призначене для американських колоній, повинно спочатку потрапити до Англії, після чого англійці могли продавати товари з величезною націнкою та стягувати великі податки на поставки, зокрема й чай.
Закон про митних уповноважених, четвертий із п’яти тауншендських законів, призначив британських митників у Бостоні та інших портах, щоб контрабанда – чаю та інших товарів - стала набагато складнішою.
Після того, як ці гідні особи прибули на місця для виконання своїх обов'язків, стало набагато легше забезпечувати виконання Закону про відшкодування (третій номер з п’яти тауншендів, скасовував податки на чай і продавав британський чай за собівартістю, дешевше, ніж контрабандний голландський).
Колоністам це видалося нікчемним примусом і дуже не сподобалося!
Тиск був страшенним ... Через століття щось схоже відчула Європа через нацистську Німеччину!
Човен, що належав Джону Хенкоку (первому підписанту Декларації незалежності), захопили у гавані Бостона з підозрою, що він завантажений нелегальним чаєм з Голландії.
Почався масштабний бунт. Британські митники, побоюючись за своє життя, втекли з місця події. Для придушення заворушень і відновлення порядку англійський уряд направив свої війська до Бостона.
Бостон, штат Массачусетс, 5 березня 1770 року
Велика група колонізаторів збирається навколо британських солдатів, які патрулюють гавань. Вони сердяться, кидають сніжки та сміття – уламки дерева та скла. Один британський солдат отримує удар, і, незважаючи на відсутність наказу, усі відкривають вогонь.
Одинадцять цивільних отримали кулю; п'ятеро з них загинули.
Ця подія стала відомою як Бостонська різанина і значною мірою посприяла перетворенню всіх британських лоялістів, що залишилися, на американських патріотів
Солдати були засуджені за свої дії та виправдані в британському суді. У результаті будь-які шанси на теплі стосунки між Массачусетсом і Лондоном зникли.
У той час як радикальні патріоти продовжували розпалювати гнів проти Британії, Семюель Адамс ще й запровадив та координував Комітети з листування в усіх 13 колоніях - легітимний і гідний поваги спосіб створити уряд для повстання проти британського панування.
Хоча може це і відверта бюрократія порівняно з повстанським патріотом Джоном Брауном, котрий підпалив британський військовий корабель!
Інший бюрократ, Бенджамін Франклін, який у той час був поштмейстером колоній, перехопив листи, витлумачені як доказ наміру Англії систематично пригнічувати права американців.
Коли Франклін зіткнувся з цим, здавалося б, зрадницьким вчинком британців, він офіційно зізнався, що забирав листи і через це його звільнили з посади.
Протягом цього часу було скоєно кілька актів державної зради, але коли Джон Браун спалив "Гаспе", не було вже зроблено жодних спроб покарати зрадників Корони.
А питання чаю набирало гостроти.
Бостонських торговців призначили продавати виключно британський чай, проте незабаром вони були змушені закрити магазин під тиском інших продавців чаю та самого губернатора Массачусетсу.
Крім того, губернатор оголосив, що будь-які прибулі британські чайні кораблі будуть повернуті назад... але не раніше, ніж негідний бунтар Сем Адамс і його друзі, одягнені в індіанське вбрання, вивантажать цілу партію чаю в гавань.
А це вже було славнозвісне Бостонське чаювання, одна з найважливіших історичних подій світу.
Можливо, ваш вчитель історії навіть порадить вам деякі художні фільми на цю тему.
Розмах американської революції
У міру того, як британський контроль над колоніями втрачався, слідували інші нестерпні дії. Дійсно, тепер вони відомі як “Нестерпні дії”:
- Закон про відправлення правосуддя передбачав судити британських солдатів, звинувачених у правопорушеннях, у Великобританії, а не в колоніях;
- Акт Бостонського порту закривав гавань до тих пір, поки Англія не отримає повну компенсацію за викинутий у воду чай;
- Закон про розквартирування 1774 року вимагав, щоб британські солдати розміщувалися в резиденціях американських громадян (без виплати компенсації громадянам).
Кажуть, чим міцніше хтось за щось тримається, тим швидше воно вислизне.
Це, безсумнівно, виявилося правдою у випадку з американською революцією: чим обмежувальнішими ставали закони Англії, тим неохочішими, а потім і бунтівнішими ставали американці – подібно до того, як войовничі австрійці після анексії своєї країни перед Другою світовою війною.
У 1775 році справи дійшли піку гостроти, і колоністи взялися до діла.
Коли британський гарнізон отримав наказ роззброїти всіх повстанців, вони дали відсіч, здобувши вирішальну перемогу в битві при Лексінгтоні та Конкорді.
Перший постріл у цій битві, перший залп американської війни за незалежність, яка започаткувала абсолютно нову націю, став відомим як постріл, котрий почули «у всьому світі».
Так само як і постріл, що поклав початок Першої світової війни…
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
