Буряки тягти за гичку – це не економіка. Глек на кілку під калиною – це не культура. Гопак у помаранчевих штанах на Майдані – це не політика.
Осип Мороз, доктор економіки, кібернетик, аналітик, письменник, український емігрант у США
Українці завжди вміли відрізняти справжнє від фальшивого. І навіть за океаном вони зберегли не лише зовнішні, декоративні символи нації, а й глибоку віру у свою державу та її майбутнє.
Сьогодні у США проживає понад 1 мільйон українців (за різними оцінками, навіть до 1,5 млн). Це одна з найбільших діаспор світу, яка об’єднала кілька поколінь – від перших переселенців наприкінці 19 століття до тих, хто змушений був покинути рідний дім після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році.
Хто вони, наші люди за океаном? Як опинилися в Америці? Як змогли зберегти ідентичність і чим відзначилися – і там, і тут, на рідній землі? Розповідаємо у цій статті.
Хвилі еміграції українців за океан
Еміграція українців до Сполучених Штатів має глибоке коріння. Одним із перших документованих українців у Новому Світі був Іван Богдан, який у 1608 році прибув до Джеймстауна у Вірджинії разом із групою робітників зі Східної Європи.
Він був теслею на англійському кораблі «Марія та Маргарита», добре знався на виробництві дьогтю та скла. Не маємо достеменно підтверджених фактів, але можемо здогадуватися про причетність нашого Івана Богдана до заснування першої скляної гути за океаном – саме у Джеймстауні.
З того часу українці почали поступово освоювати нові землі, а масові переселення сформували кілька великих хвиль еміграції. Кожна з них мала свої причини: від економічних труднощів і політичних утисків до воєн і пошуку нових можливостей.
Перша хвиля (1877–1914). Трудова еміграція
Перший масовий потік українців до США розпочався у 1877 році й тривав до початку Першої світової війни. Він охопив вихідців із Галичини, Буковини та Закарпаття, що входили тоді до складу Австро-Угорщини.
Причини еміграції були комплексними. З одного боку – малоземелля, бідність і безробіття у західноукраїнських селах.
З іншого – національна дискримінація та політичні утиски: українцям обмежували доступ до освіти, землеволодіння та кар’єрного зростання.
Водночас американські корпорації активно шукали дешеву робочу силу. Зокрема, вугільні компанії Пенсильванії, які потерпали від страйків місцевих робітників, вербували селян із Австро-Угорщини, обіцяючи їм стабільну, хоч і виснажливу працю.
Переважно українці осідали у промислових районах Пенсильванії, Нью-Джерсі, Огайо й Іллінойсу. Чоловіки працювали у шахтах і на сталеливарних заводах, жінки – на фабриках і в обслуговуванні.
Умови праці були надзвичайно важкими, але переселенці знаходили сили гуртуватися.
Серед тих, хто особливо відзначився, був отець Іван Волянський – перший греко-католицький священик у США. Він не лише дбав про духовні потреби шахтарів і їхніх родин, а й став справжнім лідером громади: організовував парафії, школи та товариства, які допомагали зберегти мову й традиції на чужині. А ще організував «Братство святого Миколая» – організацію, яка підтримувала новоприбулих матеріально, інформаційно та морально.
Друга хвиля (1920–1939)
Причинами еміграції між двома світовими війнами стали:
- Політичні переслідування: після поразки Української Народної Республіки та встановлення радянської влади тисячі українців, які брали активну участь у боротьбі за незалежність, опинилися під репресіями. Щоб уникнути арештів, тюрем та розстрілів, вони змушені були покинути країну.
- Соціальні зміни: революційні події та громадянська війна зруйнували традиційний уклад життя, багато людей шукали безпеки та стабільності за океаном.
- Економічні труднощі: криза, голод і масове безробіття після війн і революцій змусили українців шукати можливості вижити за межами батьківщини.
У цей час до США приїжджали не лише селяни чи робітники, як у першій хвилі, а й інтелігенція, науковці, митці, священики, колишні військові та студенти. Вони формували ядро українських організацій, підтримували школи, видавництва, театри й хори (відомий хор Кошиця, наприклад), завдяки чому громади розвивалися культурно й духовно.
Основними центрами стали Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, де відкривалися нові церкви, культурні товариства та друковані видання.
Цей закон різко обмежив імміграційні квоти з країн Східної Європи. Це загальмувало хвилю, але не зупинило її: навіть у складних умовах українці продовжували приїжджати, гуртуватися та зміцнювати свої громади
Серед помітних представників цієї хвилі були:
- Георгій Кістяківський – видатний учений, один з творців атомної бомби, учасник Мангеттенського проєкту, професор Гарвардського університету, науковий радник президента США Дуайта Ейзенхауера. Згодом він став антивоєнним активістом, уявляєте? Людина небувалого інтелекту і совісності.
- Павло Гуменюк – талановитий скрипаль і композитор, який здобув популярність серед українських та інших східноєвропейських громад у США. Його записи танцювальної музики та народних мелодій стали справжніми хітами у 1920–30-х роках. Гуменюк допомагав зберігати українську пісенну та інструментальну традицію в Америці, а його творчість надихала нові покоління музикантів.
- Ігор Сікорський – всесвітньо відомий авіаконструктор, емігрував у 1919 році, бо категорично не міг прийняти більшовицьку ідеологію.
Таким чином, друга хвиля еміграції принесла до США людей, які стали не лише робітниками, а й інтелектуальними й культурними провідниками українства, збудувавши репутацію в американському суспільстві.
Третя хвиля (1945–1960-ті роки). Політична еміграція та «ді-пі»
Після завершення Другої світової війни перед мільйонами українців постала складна дилема: повертатися до зруйнованої й окупованої радянською владою України чи шукати нового життя за кордоном.
Для багатьох вибір був очевидним – повернення означало б переслідування, арешти або й смерть.
У Західній Європі, головно в Німеччині та Австрії, утворилися численні табори для переміщених осіб (Displaced Persons, «ді-пі»). Саме там зібралася величезна кількість українських втікачів: колишніх вояків, остарбайтерів, інтелігенції, селян та робітників. У цих таборах вирувало життя – працювали українські школи, видавалися газети, діяли культурні гуртки та політичні організації. Це був унікальний феномен тимчасової «державності у вигнанні».
Тож основними причинами еміграції стали:
- Політичні переслідування: колишнім воїнам Армії УНР, членам ОУН, інтелігенції загрожували арешти, табори чи розстріли в СРСР.
- Трагедії війни: втрата домівок і неможливість повернутися до рідних земель.
- Міжнародні можливості: завдяки Displaced Persons Act 1948 року українці отримали право легально переселятися до США.
Ця хвиля еміграції мала особливий характер: тут було багато освічених людей, науковців, митців, військових та активних громадських діячів. Вони не лише інтегрувалися у нові суспільства, а й активно плекали українську ідентичність за кордоном.
Саме завдяки цій генерації у діаспорі збереглися й розвинулися українські школи, церкви, молодіжні організації та видавництва.
Особливо важливим було те, що українська діаспора третьої хвилі стала голосом України на Заході в часи «залізної завіси». Вони організовували акції на підтримку українських політв’язнів, лобіювали інтереси України у світовій політиці та формували образ нашої нації як окремого і незалежного народу.
Визначні представники третьої хвилі
Серед українців, які після війни залишилися на Заході, було чимало тих, хто зробив вагомий внесок у науку, культуру й громадське життя:
- Іван Багряний – український письменник, автор знаменитих романів «Тигролови» і «Сад Гетсиманський».
- Юрій Шевельов – видатний мовознавець, професор Гарварду й Колумбії, чия праця закріпила статус української мови як повноцінного об’єкта світового наукового вивчення.
- Едвард Козак – геніальний карикатурист, гуморист, іконописець, художник, видавець гумористичного журналу «Лис Микита»
- Докія Гуменна – українська письменниця, яка стала частиною української літературної діаспори в США.
- Яків Гніздовський - відомий художник, графік, кераміст, мистецтвознавець, його ксилографія є одним із найбагатших і найоригінальніших здійснень в американському графічному мистецтві за останні роки.
Дивіться більше про «Планету DP» в інтерв’ю Оксани Забужко і те, як політичним емігрантам вдалося зберегти національну ідентичність і що діаспоряни зробили для незалежності України.
Четверта хвиля (1990-ті – початок 2000-х років). Заробітчанська еміграція
Після розпаду Радянського Союзу Україна опинилася в глибокій економічній кризі: інфляція, безробіття, корупція та політична нестабільність змусили сотні тисяч людей шукати кращої долі за кордоном. США стали одним із найпривабливіших напрямків, і цьому сприяли законодавчі зміни.
Імміграційний закон США 1990 року підняв квоту на легальну імміграцію до 700 тисяч осіб на рік (а з 1995-го – до 675 тисяч). Також було започатковано візову лотерею (Green Card), у якій щороку розігрувалося 55 тисяч віз.
З 1994 року українці отримали право брати участь у цій програмі, і для багатьох саме «зелена картка» стала перепусткою до нового життя.
Особливістю цієї хвилі стало те, що серед емігрантів було багато молоді, спеціалістів різних галузей, студентів, а також людей, які виїжджали через возз’єднання з родиною.
Чимало українців спершу їхали до США за студентськими, робочими чи туристичними візами, а згодом залишалися нелегально, шукаючи можливостей для заробітку й осілого життя.
Найбільше представників цієї хвилі зосередилося у Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сіетлі, Сакраменто. Саме вони поповнили існуючі громади, створені попередніми поколіннями, і надали їм нового дихання.
Четверта хвиля внесла свій колорит: нові культурні ініціативи, українські бізнеси, парафії, школи вихідного дня.
Попри труднощі інтеграції, ці українці стали активними учасниками життя діаспори, зокрема у волонтерському русі на підтримку незалежної України в 1990-х роках.
- Ян Кум – співзасновник WhatsApp.
- Максиміліан Левчин – засновник PayPal.
П’ята хвиля: сучасна українська міграція (з 2014 року – дотепер)
Нова хвиля еміграції українців до США розпочалася після 2014 року – анексії Криму та початку війни на Донбасі. Тоді тисячі людей були змушені шукати безпеки та стабільності за океаном. Цей процес лише посилився після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році.
На відміну від попередніх хвиль, п’ята міграція має свої особливості. Серед новоприбулих чимало молодих фахівців у сфері ІТ, медицини, освіти, а також жінок із дітьми, які рятувалися від війни. Найбільше українців оселяється у Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, а також у штатах Каліфорнія й Вашингтон, де вже існують сильні громади.
Сучасні емігранти активно долучаються до волонтерства, організації акцій підтримки України, збору коштів для ЗСУ та гуманітарних ініціатив.
Ця хвиля є унікальною тим, що вона поєднує еміграцію як вимушене рішення у час війни з глибоким прагненням допомогти батьківщині навіть на відстані.
Географія українських поселень і громад
Найбільше українців у США живе у великих містах, де вони створили свої маленькі «острівці Батьківщини». Найчисельнішою є громада Нью-Йорка – понад 150 тисяч українців зробили мегаполіс своїм домом. Тут і досі відчутний пульс нашої культури: від українських церков до кав’ярень і книгарень.
Потужний центр діаспори є й у Чикаго. Район Ukrainian Village відомий далеко за межами Іллінойсу – це не просто квартал, а справжній культурний осередок із храмами, музеями та українськими бізнесами.
Вагомі громади діють також у Пенсильванії, Нью-Джерсі, Каліфорнії та Вашингтоні, де українські організації гуртують людей навколо спільної справи – зберегти мову, традиції та підтримувати зв’язок із рідною землею.
Основні українські організації та громади
Ось перелік деяких ключових організацій і спільнот, які діють в містах із великою українською присутністю:
| Місто / регіон | Організація | Що роблять |
| Чикаго / Іллінойс | Український конгресовий комітет Америки, відділення Іллінойсу | Організовують культурні події, святкування Дня незалежності, виставки, волонтерську й адвокаційну діяльність |
| Українсько-американська торгово-промислова палата | Підтримка бізнесу етнічних українців: мережі, консультації, розвиток підприємництва | |
| Українська федерація Чикаго | Допомагають іммігрантам адаптуватися, соціальні програми, кар’єрна підтримка тощо | |
| Нью-Йорк | Український конгресовий комітет Америки | Співпраця з місцевими громадами, консульськими структурами, мерією, задля допомоги українцям. |
| Українська національна жіноча ліга Америки | Жіночі організації, культурні ініціативи, освіта, підтримка української спадщини | |
| Уся Америка | Американські представництва Світового конгресу українців | Збирають дані, координують діаспору, представляють Україну на міжнародній арені |
| Українсько-американська координаційна рада | Робота з громадами, культурні й гуманітарні проєкти |
Окремо варто згадати молодіжний рух «Пласт» – скаутську організацію, що виникла ще у Львові на початку 20 століття, а після Другої світової війни активно розвинулася в діаспорі. У США «Пласт» діє й сьогодні: пластуни проводять табори, вишколи, виховують молодь у патріотичному дусі, підтримують військових та Україну під час війни. Це середовище стало місцем, де вже кілька поколінь українських американців вчилися відповідальності, командній роботі й любові до Батьківщини.
Такі громади перетворюють діаспору на справжній місток між Україною та США. Вони допомагають українцям не розчинитися в чужому культурному просторі, а водночас роблять Україну видимою і зрозумілою для американців.
У Нью-Йорку діє Український інститут Америки, розташований у престижному особняку на П’ятій авеню. Він став платформою для виставок, концертів, лекцій та зустрічей інтелектуалів. Тут проходять презентації українських художників і композиторів, а також заходи, присвячені сучасній Україні.
У Манхеттені є й Український музей – найбільший у США заклад, який збирає й зберігає артефакти української культури, народного мистецтва та архіви діаспори.
У Філадельфії працює Український освітньо-культурний центр, який поєднує бібліотеку, мистецькі студії, хорові колективи й театральні гуртки. Його місія – підтримувати культурну ідентичність українців та знайомити американців із нашою багатою традицією.
У багатьох містах США функціонують українські школи вихідного дня, які навчають дітей мови, літератури, історії та танців. Це особливі місця, де малі американці з українським корінням можуть відчути, що їхня спадщина – жива і сучасна.
Що зробили українці для США
Українська діаспора в Сполучених Штатах подарувала Америці чимало видатних постатей, які прославилися у науці, культурі, політиці й бізнесі. Завдяки своїй працьовитості, винахідливості й таланту вони стали невід’ємною частиною американської історії.
У мистецтві та шоу-бізнесі українські корені мають відомі актори й режисери. Міла Куніс, Віра Фарміґа, Міла Йовович, Стівен Спілберг, Лієв Шрайбер і Девід Духовни - цей список можна продовжувати. Серед митців світової слави – Енді Воргол (Андрій Вархола), культовий художник і засновник поп-арту, народжений у родині закарпатських емігрантів. У класичній музиці відзначився диригент і піаніст Володимир Горовиць, який емігрував зі своїм мистецтвом у США і став легендою світової сцени.
Важливий внесок зробили й українці у науці та техніці. Георгій Гамов, уродженець Одеси – піонер у галузі квантової теорії та космології, здобув світове визнання за розробку теорії Великого Вибуху; в біології – один із авторів коду ДНК. Степан Тимошенко із Сумської області – основоположник теорій міцності матеріалів та пружності, один із організаторів Української академії наук.
Не можна забути й про американських українців у політиці та громадській діяльності. Богдан Футей з Тернопільської області – доктор права, від 1 січня 1987 р. – пожиттєвий Федеральний суддя округу Колумбія, член Американської колегії адвокатів та Української асоціації юристів Америки, консультант Міжнародного фонду виборчих систем, політичний і громадський діяч.
Українці також залишили слід у спорті. Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка з фігурного катання, після перемоги у 1994 році переїхала до США й продовжила кар’єру там. Її приклад став символом поєднання українського таланту з американськими можливостями.
Ці та сотні інших прикладів доводять: українська громада не лише зберегла свою ідентичність, а й зробила значний внесок у розбудову Америки, збагачуючи її культуру, економіку та суспільне життя.
Вклад української діаспори в розвиток незалежної України
Українські громади у США завжди відчували особливий зв’язок із Батьківщиною. Навіть перебуваючи за океаном, вони залишалися активними учасниками історії України, особливо у критичні моменти її становлення.
Особливо важливу роль діаспора відіграла у 90‑ті роки, коли Україна здобувала незалежність. Саме тоді американські українці стали зв'язком між новою державою і світом. Вони підтримували економічні реформи, сприяли створенню демократичних інституцій, допомагали українським вченим та студентам через стипендії та обміни. Було організовано численні конференції, презентації та культурні акції, які знайомили західну громадськість із сучасною Україною.
Так, Лев Добрянський, народжений у США в родині емігрантів, став одним із найактивніших лобістів українського питання у Вашингтоні. Саме завдяки йому Конгрес ухвалив «Тиждень поневолених народів», який десятиліттями нагадував світові про боротьбу України.
Фінансова й гуманітарна підтримка також була надзвичайно важливою: діаспора допомагала закуповувати обладнання для лікарень, шкіл та університетів, надавала кошти на відновлення інфраструктури, підтримку дітей і ветеранів. Американські українці активно лобіювали інтереси України в Конгресі США, добиваючись дипломатичної підтримки та включення українських питань у міжнародні програми.
Сьогодні діаспора продовжує бути голосом України: від заснування фондів підтримки українських військових до організації інформаційних кампаній, збору гуманітарної допомоги та участі в міжнародних форумах. Вона демонструє, що зв’язок із рідною землею ніколи не зникає, а сила громади може змінювати долі цілих поколінь.
Відомі українські благодійники та організації
- Геннадій Братславський та Олександр Голубенко – засновники Ukraine 1991 Foundation, організації, що надає гуманітарну допомогу та підтримує медичні ініціативи в Україні. Обидва – уродженці Києва, нині мешкають у США та активно сприяють розвитку української медицини та освіти.
- Уляна Супрун – лікарка та активістка, яка до своєї кар'єри в уряді України працювала директоркою з гуманітарних ініціатив у Світовому конгресі українців. Вона активно підтримувала проекти з медичної реформи та розвитку громадянського суспільства в Україні.
- Міжнародний фонд "Відродження" – заснований Джорджем Соросом у 1990 році, цей фонд став одним із основних донорів для розвитку демократії, прав людини та громадянського суспільства в Україні. За період з 1990 по 2023 рік фонд інвестував понад 365 мільйонів доларів у понад 20 000 проектів.
- Розумні ініціативи – у 1990-х роках українська діаспора активно підтримувала демократичні та економічні реформи в Україні через фінансову допомогу, організацію обмінів та підтримку реформаторських ініціатив
Гордість за українців та майбутнє
Українська діаспора у США – це неймовірна історія стійкості, таланту й відданості. Кожна хвиля еміграції, від перших шукачів кращого життя на початку 20 століття до сучасних переселенців, залишила свій слід у культурі, науці, економіці та громадському житті Америки.
Але найважливіше – ці люди завжди зберігали любов і відповідальність, допомагаючи Україні з-за океану, підтримуючи мову, традиції й освіту.
Ця історія нагадує, що світ відкритий, що можливостей безліч, але сила народу завжди в його коренях. Українці показали, що можна досягати вершин, інтегруватися в нове життя, не втрачаючи своєї ідентичності.
Per aspera ad astra – через терни до зірок. І ці зірки світять не тільки над Америкою, а й над Україною.
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
