Що саме приваблює вас у фортепіано? Вам цікаво почитати про українських піаністів та композиторів? Чи не тільки українських. Ні, швидше за все ви хочете навчитися грати і це найкраще рішення у вашому житті. Ну ок, одне з найкращих.
Я от абсолютно чітко можу відповісти на перше питання: мені подобалось і зараз подобається, як провалюються клавіші, коли піаніст на них натискає. Особливо кльово це виглядає в профіль. Здається, це дуже дивна причина, але саме це стало поштовхом для того, щоб мене повели вчитися грати на фортепіано.
Ота любов з першого погляду сталася в садку і мені було років 4-5, і я не могла дочекатися уроку співів під акомпанемент фортепіано. А ще ж місце правильне треба було зайняти, щоб дивитися, як ті клавіші провалюються і провалюються…
Так почалася моя історія з грою на тумбочці і на лавці біля дому, аж поки мама не привела мене на перше заняття. Було весело і натхненно, аж коли стало напряжно і хотілося кинути. Так, напряжно буде, бо гра, як і будь-яка річ в житті, стає роботою, кайфовою, але роботою. Пишу я це зараз і думаю, може таки треба було вступати в Глієра після 9-го класу. Але сталося як сталося. Ні-ні, не подумайте, грати я навчилася і досить непогано. Були і концерти і конкурси, були і перемоги. Хоча я не стала віртуозом-Горовицем чи Євгеном Хмарою накрайняк, але те, що дало мені фоно – це безцінно.
Тому раджу прочитати до кінця, дізнатися про український піаністів та композиторів, про їхній шлях і творчість і впевнено записуватися до репетитора з фортепіано. А щоб йти на перше заняття підкованим – можна розібратися у стилях музики, та як вони вплинули на те, що ми слухаємо сьогодні.
«Мелодія» Скорика: плакати від пронизливої краси
Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 року в Львові і ще дитиною зазнав репресій радянської влади. Обоє батьків Скорика грали на музичних інструментах. Але, кажуть, що саме Соломія Крушельницька надихнула його на серйозні заняття музикою, адже вона була рідною сестрою його бабусі. Всю родину Скориків репресували та заслали до Сибіру і, дивовижно, там він продовжує вивчати музику. Лише після смерті сталіна Скорику дозволили повернутися до Львова, де він жив із своєю тіткою. Його батькам ще довго не дозволяли повертати до рідного міста. Саме тітка допомогла йому підготуватися до Львівської консерваторії, де одним з вчителів Скорика був Станіслав Людкевич.
Мирослав Скорик стає кандидатом мистецтвознавства в 1964 році, і того ж року пише музику до фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Цікаво, що сам Параджанов відібрав його для роботи над саундтреком до свого фільму з-поміж інших місцевих композиторів. Скорик спочатку відмовлявся (такий сором’язливець), але все ж Параджанову вдалося його переконати і тому ми маємо «Тіні» саме такими, якими вони є – любимими.
Мирослав Скорик – це композитор, ім’я якого за межами України не менше, а може навіть і більш знане, ніж в нашій країні.
Його твори виконують по всьому світу і, повірте, це не просто слова. Нещодавно в самій тільки Польщі 28 оркестрів зіграли «Мелодію» Скорика, змонтувавши їх в один кліп.
Тривалий час Скорик жив в США та Австралії і повернувся до України лише в кінці 90-х років. Вдома він викладав, творив, був керівником Київського оперного театру.
Саме Мирослав Скорик стоїть біля витоків джазу в Україні. Саме завдяки його цікавості до цього жанру, ми маємо пісні «Намалюй мені ніч» та «Не топчіть конвалії».
Мирослав Скорик написав оперу «Мойсей», яку фінансував сам покійний Папа Римський Іван Павло ІІ.
10 найкращих творів Мирослава Скорика можна послухати тут.
Василь Барвінський: композитор про якого надовго забули
Барвінський композитор, піаніст, педагог на долю якого теж припала зустріч з більшовиками і 10 років заслання, але про все по порядку.
Родина Барвінських була інтелігентна і освічена: прадід Мартин був ректором Львівського університету, один дядько був письменником, інший – заснував моцне видання «Діло». Батько – Олександр Барвінський – видатний освітянин; укладав підручники з історії, активно впроваджував українську мову в школах та ще й встигав захищати інтереси галичан в австрійському парламенті. Його мати – Євгенія – керувала тернопільським хором і кажуть, що саме вона помітила талант Соломії Крушельницької. Барвінські тусили з Пантелеймоном Кулішем і Миколою Лисенком, якого Василь любив і поважав і пізніше присвятить йому низку фортепіанних п’єс.
Одним словом, в такому оточені вирости довбнем дуже складно і Василь, зрозуміло що, продовжив тримати марку свого роду.
Як водилося часто в ХІХ-ХХ ст. мудра і талановита мама помічає талант свого сина і займається його розвитком. Так було й в Барвінського. Коли настав час отримувати вищу освіту – обрав Львівську консерваторію і успішно її закінчив. Потім було якесь помутніння і Барвінський вступає на юридичний факультет Львівського університету – юнацькі муки вибору шляху. За рік помутніння проходить, Барвінський розуміє, що «закон і порядок» то не його тема і їде в Прагу вивчати філософію і паралельно ходить на лекції чеських митців. Так він зустрічає знакового чеського композитора і педагога Вітезслава Новака, який каже йому приблизно наступне: «Василю, покопай українську пісню і давай вже щось пиши». Це жарт звичайно, але тільки наполовину. Завдяки підтримці Новака (бо всім часом потрібен магічний копняк), Барвінський пише «Українську рапсодію» – великий твір для фортепіано, і тоді ж з’являються ті самі присвячені Лисенку п’єси.
У Празі він зустрічає свою дружину Наталію Пулюй, дочку того самого вченого-фізика Івана Пулюя, який винайшов рентген.
Після навчань повертається до Львова, викладає, пише музику, організовує всякі штуки. Аж тут комуняки. Спочатку вони його не чіпали, але це закінчилось в 1948, коли його назвали «буржуазним націоналістом», арештували разом з дружиною і засудили до 10 років заслання у Мордовії. А ще спалили прямо в дворі консерваторії невидані ще рукописи нових музичних творів. Він повернувся додому після заслання, намагався відтворити ті роботи по пам'яті, але не дуже то йому вдалося, та й часу не вистачило. В 1963 році Василь Барвінський помер.
Послухайте музику Василя Барвінського, а ще краще – попросіть свого вчителя з фортепіано розібрати одну з його п’єс.
Уроки гри на фортепіано Львів, від майстрів своєї справи!
Микола Лисенко: цікаві факти
Патріот-інтелігент Лисенко народився в с. Гриньки, що на Полтавщині. Його батько був офіцером орденського кірасирського полку (щоб це не значило), а маман походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Ольга Єреміївна (маман) навчалася в Смольному інституті благородних дівиць в самому пітімсбургі [слово написане правильно і саме таким чином, бо так хоче автор]. Коротше кажучи, Лисенко теж народився в освіченій сім’ї, ним займалися, його розвивали. Маман розмовляла з ним французькою, а він обрав українську.
Про Лисенка можна багато писати, бо він був мегаосвіченим і різнобічним дядьком, але в цьому місці я перейду до цікавих фактів, щоб ви знали і не забували!
- Лисенко закінчив гімназію у Харкові із срібною медаллю, після гімназії разом із Михайлом Старицьким, вступає на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 родина Лисенків переїхала до Києва, і хлопці переводяться до Київського університету.
- Так, Михайло Старицький, автор п’єси «За двома зайцями», батько українського театру, був троюрідним братом Миколи Лисенка. Більше того, він жив з і виховувався Лисенками.
- 1867−1869 навчається у Лейпцизькій консерваторії. Там опублікував дві збірки народних пісень для голосу з супроводом фортепіано, низку романсів на слова Тараса Шевченка та кілька увертюр.
- Лисенко – шалений фанат Шевченка. З 1862 року щорічно проводить концерти пам’яті Тараса Григоровича, на яких він і піаніст і диригент.
- 1872 року з’явився оперета Лисенка на лібрето Михайла Старицького «Чорноморці». Після неї − опера на сюжет повісті Миколи Гоголя «Різдвяна ніч».
- У 80-х роках XIX ст. Лисенко активно працював в оперному жанрі. Створив оперу «Утоплена», дитячу оперу «Коза-Дереза» і героїко-історичну народну музичну драму «Тарас Бульба». Саме останню мистецтвознавці називають вершинною у творчості Лисенка і найвищим досягненням української оперної музики.
- Перша дружина композитора – Ольга О’Коннор – донька поміщиків шотландсько-французького походження. Вони жили в Миколаївці. Лисенко з Ольгою прожили 12 років, але не мали дітей. Можливо, саме тому й розлучилися.
- Другою його дружиною стала Ольга Антонівна, яка була його коханкою довгий час. Вона хотіла вчитися грі на фортепіано, для вступу до консерваторії. Але замість того народила Лисенкові п’ятьох дітей.
- Після смерті Ольги мав іще один роман – із молодшою на 44 роки Інною Андріанопольською.
«У світі цілому немає мені ближчої, ріднішої, милішої за Вас, – писав Микола Лисенко Інні, своїй учениці з Київського інституту благородних дівчат, – «Я, як божевільний, мчу на інститутську гору й із завмиранням і хвилюванням входжу в інститутський двір, радіючи, що знаходжуся вже там, де й Ви, що ось хвилина-друга, і я можу побачити Вас хоч здалеку».
- Лисенко також написав музику до вірша Олександра Кониського «Молитва за Україну», більш відомого як «Боже, Великий, Єдиний».
Фортепіано онлайн для вас від професіоналів!
Ігор Шамо.«Ятранські ігри».
Ігор Шамо народився в Києві в 1925 році. Батьки в дуже ранньому віці помітили в майбутнього піаніста та композитора талант. Тому він проходить досить стандартний «музична школа-консерваторія» шлях. Шамо працював в різних жанрах: симфонії, вокально-симфонічні та камерно-інструментальні твори, хори, пісні, музика до театральних вистав та кінофільмів.
В 1979 році він пише першу в Україні хорову опера «Ятранські ігри», яка на той час мала унікальну партитуру. «Ятранські ігри» це опера у 2-х діях для квартету солістів та мішаного хору а капела на лібрето і вірші В. Юхимовича – 1978. В цій хоровій опері Ігорю Шамо вдалося відтворити народну музику такою, якою вона є, при цьому, він не використав жодного автентичного фольклорного зразка.
А ще Шамо – той самий автор музики до пісні «Києве мій», яка була написана в 1962 році і одразу стала (і досі є) гімном столиці.
Музика деяких людей залишається в історії, чиясь стає частиною історії і продовжує активно жити в сучасному світі. А хтось просто грає для себе, пише музику для себе, просто тому, що це одне з найвитонченіших задоволень.
До речі про «писати музику»: достатньо базових навичок гри на фортепіано, щоб писати електронну музику!
Починайте вчитися грі на фортепіано, і хто знає, може все почнеться з банального «хочу для себе», а розвинеться в «вона почала в 35, але стала на один щабель з Лисенком, Скориком і Барвінським».
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
