Династія Цін (або ж Велика Цін) була останньою імператорською династією в Китаї, початок правління якої припав на сімнадцяте століття і тривало аж до заснування Китайської республіки у двадцятому столітті.
Представники Цін правили в період, коли великі держави світу все більше концентрувалися в Європі, а китайська імперія не витримувала тиску їхньої конкуренції і її історія закінчилась.
Але легендарна династія зіграла знакову роль в історії сучасного Китаю: встановила його теперішні кордони, контролювала багатокультурне та численне населення і поступилася Британській імперії з більш розвинутими технологіями, торгівлею та військами.
Як все починалось
Роки, які стали дійсно знаковими для Великої Цін – це 1644 і 1912 рр., часи, коли династія офіційно правила Китаєм і так само офіційно припинила своє існування. Проте історія самої династії починається задовго до 1644 року і дотична до території Маньчжурії.
Династія Цін була п'ятою найбільшою імперією в історії. Вона не тільки встановила кордони сучасного Китаю, але й також здобула контроль над Тибетом, Зовнішньою Монголією та Тайванем, а її роль в самій Маньчжурії дозволила навіть вплинути на Корею.
Правителі династії походили з вже згадуваної Маньчжурії, північно-східної частини Китаю, що межує з Кореєю. Саме це і дало назву самій династії - династія Маньчжу. Спочатку її столицею було місто Шеньян, а пізніше вона переїхала до Пекіна.
Династія занепала в 1912 році після спільного нападу восьми світових держав: Італії, США, Австро-Угорщини, Франції, Японії, Німеччини, Російської імперії та Великої Британії. Вони намагалися придушити Боксерське повстання або Їхетуанське повстання - рух проти іноземців, очолюваний правителькою того часу, верховною імператрицею Цісі.
Коли повстання було придушено, Цісі втекла до Сіаня в Маньчжурії, а сама імперія згодом завершила своє існування.
Коріння та походження Великої Цін
У витоків маньчжурської держави стоїть полководець, державний і політичний діяч Нурхачі, перший, хто офіційно намагався об'єднати племена в Маньчжурії навколо себе.
У 1616 році Нурхачі проголосив себе Ханом Великої Цзінь (династія чжурчженів, що на той час правила в державі Цзінь). Він напав на Мінську династію, щоб об'єднати ще більше племен, які тоді були все ще союзниками китайської імперії в Пекіні. Захопивши місто Шеньян у 1625 році, він зробив це місто столицею і воно отримало назву Мукден.
Поки він був союзником монголів Корчін - нащадків Монгольської імперії, було зрозуміло та видно неозброєним оком, що у Нурхачі було недостатньо манчжурських військ, щоб завоювати справжній та великий Китай. Проте він був амбітним та достатньо розумним для того, щоб з кожною наступною перемогою збільшувати міць своєї армії, залучаючи все більше монголів та ханьців (етнічних китайців). Нурхачі помер у 1626 році, але слава про нього, як великого імператора та реформатора залишилась.
Після тривалих сімейних сутичок з метою привласнити ласий шматок-титул Нурхачі до влади прийшов його онук Шуньчжі (Айсіньгьоро Фулінь). Останній став імператором і, нарешті, завоював Пекін Міньської династії та проголосив правління Цін над усім Китаєм у 1644 році.
Шуньчжі прийняв священний «Мандат Неба», який за китайським віруванням означав, що кожен, хто править Китаєм з таким мандатом, обраний волею неба. У випадку ж знецінення влади та її занепаду, природних стихій та інших негараздів (це також розцінювалось, як небесний знак) - небо більше не підтримує правителя.
Хороший вчитель історії тут
Розквіт Династії Цін
Після смерті Шуньчжі, його намісником став імператор Кансі, який прийшов до влади у віці 6 років. Але такий ранній вік правителя не був дивиною для імперії, радше навпаки, звичним імператорським явищем.
І варто зазначити, що протягом наступних трьох поколінь за часів панування Кансі, Юнжен, і Ціанлун (яскраві та сильні у всіх сенсах представники Династії Цін) Китай досяг свого піку розвитку. Він став сильною, впливовою, багатою у фінансовій та культурній сферах імперією.
А сам Кансі в історії став відомими своїм найдовшим терміном правління - з 1661 року по 1722 рік. Такий термін офіційно зафіксований, як найдовший термін імператорського правління.
На піку свого правління усі згадані вище імператори консолідували владу над Китаєм та розширили свої території.
Кансі переміг росіян у битві на річці Амур, що призвело до укладення Нерчинського договору в 1689 році – мирна угода, яка дозволяла Китаю домінувати на багатьох територіях Сибіру та Маньчжурії (хоча російська імперія пізніше скасувала цю мирну угоду).
Кансі зміг перемогти дзунгарських монголів, що дало змогу отримати контроль над Внутрішньою і Зовнішньою Монголією та Тибетом, а також здобув контроль над Тайванем. У роки правління імператора Кансі Китай став справжнім осередком розвитку усіх можливих сфер.
Не можна обійти і розвиток урядової системи. Хоча імператор був абсолютним правителем, він керував шістьма міністерствами, які були на той час механізмами, що відповідали за доходи, обряди та релігію, війну, злочини, громадські роботи та призначення до державної служби.
Призначення до цих міністерств були розділені між маньчжурами, ханьцями та монголами з метою збереження багатокультурності режиму.
Щодо релігії, тут також було абсолютне різноманіття вірувань та релігій, які зазнавали очевидного впливу конфуціанства з домішками буддизму даосизму, ісламу, а, згодом, - християнства.
Отож, згадані шість міністерств переважно займалися рутинними адміністративними питаннями, але ось важливі рішення приймалися при дворі, де зосереджувалася шляхетна родина імператора.
Слідом за політикою та релігією, дотичною сферою було мистецтво, розвиток якого не стояв на місці. Незважаючи на нові технології в друкарстві та створення репродукції, Династія Цін не стала найвищим акордом в китайській культурі. Натхнення митці черпали переважно від своїх послідовників - династії Мін. Але той факт, що Династія Цін була з Маньчжурії, все це стало причиною для культурної єдності усього Китаю.
А ось торгівля, котра була націлена на імпорт та розповсюдження своїх товарів на Заході, була як джерелом багатства для Китаю, так і однією з причин падіння імперії. На жаль, у цій сфері моменту великої єдності не трапилось. Після 1757 року, Кантон (тепер Гуанчжоу) був єдиним місцем, де дозволялося продавати китайські товари покупцям із Заходу.
Тиць - вчитель історії!
Темні часи світлої династії
Під час панування шостого імператора Цяньлуна (Айсиньгьоро Хунлі), Китайська держава зазнала фінансових негараздів. Рівень податків був критично низьким, а приріст населення, навпаки, був настільки високим, що з геометричною прогресією призвів до великого навантаження на землю, уряд і ресурси. Зусилля з модернізації фінансової системи зазнавали все більше негативного впливу з боку політиків-консерваторів. Логічним продовженням такої невтішної історії стало зростання рівня корупції.
Наступною темною картинкою було 19 століття, яке історично було названо періодом воєн в Китаї. Серед них найбільш потужними були дві легендарні Опіумні війни з Великою Британією.
На той час опіум був популярним в Китаї, і з метою заробити грошенят британські торговці намагалися продавати його у величезних кількостях китайцям. Наркотик був заборонений через епідемію залежності, але британцям було об'єктино наплювати на заборону, оскільки для них гроші пахли саме опіумом. Дисонанс в самій ситуації, що склалась і в грошовому дурмані, що сплутав британський розум, спровокував воєнні дії.
Спочатку в 1840 році і знову між 1856 і 1860 роками. Договір, який був нав'язаний Китаю після перемоги Великої Британії, відкрив шлях багатьом представникам Західного світу до країни та тим самим послабив владу династії Цін.
У 1860 році російська імперія розширювалася і повернула річку Амур.
У 1894 році Китай також воював з Японією через вплив на Корею. Японія здобула абсолютну перемогу і Китай був змушений віддати порти та частину своїх територій.
А легендарне Тайпінське Повстання (1850 та 1864 рр.) додало потрясінь в історію під назвою «Як Великий Китай втрачає свою міць».
Під час повстання християнин Гонг Сюйкван взяв під свій контроль місто Нанкін та історики припускають, що в результаті загинуло двадцять мільйонів людей. Ця війна спровокувала багато подібних повстань, які відбулися протягом наступного півстоліття.
Повстання Боксерів (або ж Їхетуанське повстання) 1900 року було одним з найважливіших серед вищезазначених. Його метою була боротьба з європейцями, саме тому його підтримала правителька династії Цін, імператриця Цісі. Вся сіль боротьби полягала в тому, щоб вигнати з країни якомога більше іноземців, але результат став смертельним для самого Китаю – залучення восьми іноземних країн до повстання та його фінального придушення.
Ну, звісно ж, західні країни не могли віддати такий ласий шматок китайського пирога та відпустити свої колонії.
В результаті Цісі втекла до Маньчжурії, а повернутися назад вона змогла аж через рік у 1902 році. Проте наступна революція Сінхай 1911 року скинула її спадкоємця і антициньськими революціонерами була створена республіка. ЇЇ результатом стала поява на китайській арені відомого усьому світові Мао Цзедуна.
Якщо раптом вам здалося, що історія Великої Цін заплутана та насичена подіями, не спішіть панікувати. Вам завжди готові допомогти наші репетитори, яких точно не налякаєш ні Боксерським повстанням, ні «Мандатом Неба».
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
