Ця хвиля стартувала на початку 1990-х, фактично відразу після хвилі критики й розчарувань, які багато хто пов’язував із другою хвилею.
Третя хвиля формувалася під впливом постколоніальних і постмодерних ідей, а також завдяки ширшому (і новому) розумінню жіночності.
Важливою стала й постструктуралістська оптика: гендер і сексуальність почали розглядати не лише в межах двох статей і обов’язкової гетеросексуальності, а як значно складніший спектр.
Фемінізм 1990–2000: потреба в нових підходах
У США третя хвиля сильно вплинула на культуру через появу феміністичної панк-субкультури в Олімпії (штат Вашингтон), так так, того самого легендарного руху riot grrrl у 1990-х. Він поєднав фемінізм, панк, музику і політику, а в піснях говорив максимально прямо про зґвалтування, домашнє насильство, сексуальність, расизм, патріархат, класизм, анархізм і жіноче самопосилення.
Цікаво, що частина учасниць grrrl-фемінізму взагалі не любила називати себе феміністками, їм здавалося, що це слово стало надто вузьким і часом виключає тих, хто не вписується в класичний образ. Сам рух був націлений на глобальний і мультикультурний фемінізм, який розмиває жорсткі кордони між ідентичністю, гендером, соціальним класом і сексуальністю всередині самого феміністичного руху.
У політичних дебатах США важливою стала справа Аніти Гілл: американська юристка звинуватила афроамериканського суддю Кларенса Томаса у сексуальних домаганнях. Попри звинувачення, Томаса призначили до Верховного суду США. Ця історія загострила складне питання: як говорити про расову рівність і водночас не списувати жінок та їхній досвід, коли йдеться про насильство й домагання.
Переосмислення фемінізму та «хто така феміністка»
Одна з найбільших задач третьої хвилі – не повторити помилки другої, де у феміністичних дискусіях дуже відчувалися виключення й «перетини» нерівності (коли стать накладається на расу, клас, сексуальність, фізичні вади тощо).
Третя хвиля також стала важливим нагадуванням: права жінок не варто сприймати як щось гарантоване назавжди.
Інтерсекційність означає, що нерівність не завжди «лише про стать»: на досвід жінки також впливають раса/етнічність, гроші, здоров’я, вік та інші фактори.
Після двох перших хвиль багато людей (і навіть частина жінок) почали думати, що гендерна рівність уже досягнута, а подальша боротьба не потрібна.
Дехто, навпаки, стверджував, що фемінізм заходить надто далеко і нібито надмірно зміщує баланс на користь жінок. Саме тому третя хвиля багато уваги приділяла не лише політиці, а й формуванню суспільної обізнаності: пояснювати, що нерівність може мати інші форми, бути непомітною й відтворюватися навіть там, де все наче нормально.
Одна з ключових ідей звучала просто: фемінізм можна й потрібно визначати для себе. Тобто рух не є раз і назавжди зафіксованим набором правил, він здатен змінюватися разом із поколіннями та різним життєвим досвідом.
Оскільки другу хвилю часто критикували за те, що вона не враховувала потреби меншин і менш привілейованих груп, третя хвиля намагалася зробити фемінізм більш інклюзивним, таким, що включає різних жінок і різні історії, зважаючи на ті самі перетини нерівності, які раніше лишалися в тіні.
Теми, що підняла третя хвиля фемінізму
Хоча політичні права, соціальні стереотипи та гендерні ролі активно обговорювалися ще під час другої хвилі, третя хвиля взяла низку тем жорсткіше, з більш радикальної позиції. На неї також вплинула академічна постмодерністська думка, яка любила перезбирати знайомі поняття й перевизначати ідеї.
Насильство
Насильство проти жінок: зґвалтування, домашнє насильство, сексуальні домагання стало однією з центральних тем. Її голосно підсилив відомий театральний проєкт «The Vagina Monologues» (1996), який запускав розмови про жіночі переживання і табуйовані теми (від оргазму та пологів до насильств)а. Це добре передавало дух третьої хвилі: чесний, різкий, інколи навіть моторошний, але водночас іронічний і дуже прямолінійний.
Сексуальне визволення
У третій хвилі «сексуальне визволення» часто означало два кроки. Перший – помітити, як суспільство формує уявлення про гендер і сексуальну орієнтацію, виходячи з статі при народженні. Другий – свідомо будувати власне самовираження та сексуальну ідентичність. Це було (і лишається) складною темою, навколо якої багато суперечок. Проте чимало феміністок третьої хвилі підтримували ідею: жінки мають право приймати своє тіло й сексуальність, як спосіб повернути собі контроль і силу.
Фемінізм – це не просто боротьба проти чоловіків. Це боротьба за рівність, за справедливість, за право бути собою
Ребекка Уокер
Репродуктивні права
Хоч тема репродуктивних прав гучно зайшла ще в другу хвилю, у третій вона залишалася полем боротьби: розширити доступ до контрацепції, абортів і репродуктивної медицини для всіхжінок, а не лише для білих жінок середнього класу.
Ідея була проста: мати можливість самій визначати, коли й за яких умов народжувати дітей. Контроль над репродукцією вважався важливим для повної економічної незалежності.
Мова
Окремим напрямом стала стратегія «повернення» образливих слів, наприклад, bitch або slut. Ідея полягала в тому, щоб змінити конотацію: забрати в слова силу приниження й перетворити їх на маркер самоповаги або бунту. Це проявлялося в акціях, піснях (наприклад, «All Women Are Bitches») і книжках на кшталт «Bitch: In Praise of Difficult Women».
Раса та етнічність
Розломи між Black feminism, афроамериканським фемінізмом і феміністичними ініціативами інших етнічних меншин стали активнішими: ці групи наполягали, щоб їхні специфічні проблеми як жінок у конкретних спільнотах були видимими. Водночас вони могли підтримувати різні «полюси» фемінізму, від ліберального до радикального.
Соціальний клас
Частина груп також пов’язувала свої повсякденні нерівності зі структурними й економічними механізмами, зокрема з критикою капіталізму. У Франції, наприклад, згадується Parti Socialist Féminin: соціалістичні феміністки, які орієнтувалися на марксистське бачення й говорили про структури влади та нерівності.
Де говорили й як поширювали ідеї
Третя хвиля успадкувала від попередніх хвиль певну інституційну й політичну силу і це допомогло руху тримати темп і підвищувати обізнаність. Освіта вже не була настільки центральною, як у другій хвилі, але жіночі студії та університетські програми підтримували дискусію й давали інструменти аналізу.
Ще один величезний «майданчик» – інтернет. Електронні журнали (e-zines), блоги й форуми стали способом висловлюватися, читати одне одну, швидко поширювати інформацію та сперечатися про ідеї. Інтернет-культура по-своєму демократизувала феміністичні дебати: більше людей отримали доступ до дискусій, не лише через книжки й академію, а буквально через кілька кліків.
Критика та незакриті питання
Чимало критиків говорили, що третя хвиля – це радше продовження другої, але без чітких, вимірюваних результатів у темах, за які боролися жінки. Попри зусилля різних течій, рух оголив внутрішні тріщини й суперечки. Через це фемінізму часто бракувало цілісності, а без спільного фокуса важко просуватися одразу на багатьох фронтах.
Якщо перша й друга хвилі мали доволі конкретні вимоги (наприклад, право голосу або зміни в законодавстві та трудових правах), то третю хвилю критикували за надто широкий порядок денний. Мовляв, через це вона не має одного зрозумілого пункту призначення.
Окрему дискусію викликала і сама метафора хвиль. Її різко критикували за те, що вона ніби ігнорує розвиток, який відбувався між періодами, і створює хибне враження, ніби між хвилями нічого не відбувалося. А це знецінює щоденну, часто непомітну роботу руху.
Було й ще одне спірне питання: чи справді використання «дівочих» аксесуарів і навмисно «girly» естетики є ознакою сексуального визволення? Частина критиків вважала, що це може бути радше старе пригнічення в новій обгортці. Деякі автори, як усередині руху, так і поза ним також дорікали, що нові покоління нібито не принесли нічого принципово нового.
Четверта хвиля
Третя хвиля добре показала, наскільки складно розповідати історію фемінізму одним простим сюжетом і як по-різному дівчата та жінки в усьому світі шукають у ньому своє місце. У цьому, втім, і є її сила: стільки жінок, стільки історій, досвідів і контекстів, які потребують видимості й захисту.
Попри суперечки, рух не зупинився: він «покотився» далі до того, що часто називають четвертою хвилею. Її початок нерідко датують приблизно 2012 роком, а фокус пов’язують із темами сексуальних домагань, бодішеймінгу та культури зґвалтування. Йдеться і про домагання на роботі та в школі, і про онлайн-простір – соцмережі, месенджери, цифрові платформи.
Для багатьох четверта хвиля є логічним продовженням третьої, але з більш помітними, конкретними рухами. Найвідоміші приклади – міжнародний рух Me Too та Women’s March, який виріс у масові демонстрації в різних країнах світу, зокрема в Латинській Америці.
Історія фемінізму складна й багатошарова і саме тому вона заслуговує на уважний погляд. Рух живе поза кордонами, а кожна жінка й кожна спільнота мають право бути частиною дискусії та додавати до неї нові сенси, поки вона розвивається.
Підсумувати за допомогою ШІ:
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
