Це магія мистецтва та магія театру: він має силу змінити аудиторію, окрему людину чи масу, трансформувати їх і дати їм епіфанальний досвід, що переінакшить їхнє життя, відкриє серця та розуми. Брайан Стоукс Мітчелл
Театр з'явився бозна-коли і завжди був місцем художнього вираження. Бродвейські мюзикли та вистави, такі як «Ангели в Америці», «Смерть комівояжера», «Як важливо бути серйозним», «Гамільтон», «Лак для волосся» та «Привид опери», вплинули на масову культуру та сформували 20-е і 21-е століття.
Твори таких відомих драматургів, як Вільям Шекспір, Артур Міллер і Ліліан Геллман, досі вивчаються в школі та університетах.
Багато акторів віддають перевагу театру порівняно з кіно і телебаченням, оскільки там вони мають можливість щовечора вдосконалювати свою гру. Театр вимагає яскравішої вистави та є більш дружнім до непривабливих, повних та старіючих, оскільки камера невблаганна та жорстока до будь-яких недоліків актора чи актриси.
Багато драматургів і театральних акторів залишили свій слід на сценах Вест-Енду та Бродвею, і серед них безліч талантів, що розробили революційні методи, які використовуються й сьогодні.
Давайте поговоримо про одного з найвпливовіших людей світу театру.
Хто ж це може бути?
Пані та панове, ми говоримо про неперевершеного Бертольта Брехта!
Хто такий Бертольт Брехт? Якими є його прийоми?
Брехт є ключовою фігурою нашого часу, і вся театральна робота сьогодні в якийсь момент починається або повертається до його заяв і досягнень. Пітер Брук
Бертольт Брехт народився в Німеччині в 1898 році, а помер у віці 58 років в 1956 році у Берліні, на той час Східна Німеччина.
Відомий своїми літературними творами, поезією, був визначним драматургом, теоретиком епічного театру та брехтівського акторського методу. Жив у Мюнхені під час Веймарської республіки, а потім під час нацистської Німеччини втік спочатку до Скандинавії, а далі до Сполучених Штатів.
Серед найвідоміших п’єс Брехта — «Матінка Кураж та її діти», «Життя Галілея» та «Добра людина із Сичуану»
Теми його ранніх вистав часто були під впливом марксизму і виглядали надзвичайно політичними. Брехт не хотів, щоб його глядачі сиділи й губилися в історії п’єси, він вважав, що для його аудиторії було б найкраще мати свою думку. Щоб залучити натовп, він піднімав теми, які були іронічними, провокаційними та викликали інтерес.
Важливо відзначити, що творчість Брехта була найбільш відома після Другої світової війни в 1950-х, 60-х і 70-х роках.
Незважаючи на те, що популярність його театральних робіт після цих десятиліть згасла, вплив Брехта все ще присутній у багатьох театрах по всьому світу. Він широко відомий як людина, котра змінила обличчя сучасного театру.
Мета Брехта полягала в тому, щоб залишатися об’єктивним, а актори мусили бути безпристрасними. У такий спосіб глядачі могли приймати раціональні політичні рішення після перегляду його творів на сцені.
Деякі з найвідоміших технік Брехта - це:
- оповідання: Брехту подобалося використовувати розповідь, щоб нагадати аудиторії, що вони споглядають історію, а не реальну картину за вікном. Оповідач часто розказував натовпу, що мало статися, перш ніж воно ставалося. Це мусило зменшити емоційність аудиторії;
- актори, що виходять з персонажів: у моменти загострення драматизму актори виходять з персонажів, щоб нагадати глядачеві, що вони дивляться художню виставу;
- руйнування четвертої стіни: п’єси Брехта включали руйнування стіни між глядачами та акторами. Це робили актори, які безпосередньо зверталися до аудиторії з промовою, коментарем або запитанням;
- використання пісні та музики: пісні відтворювалися у фоновому режимі, щоб нагадати натовпу, що вони спостерігають несправжнє життя.
Усі вищезазначені прийоми зараз можна спостерігати, переглядаючи п’єси інших театральних режисерів чи драматургів довкола планети.
Елементи брехтівського акторського методу
Характеристики акторів у п’єсі Брехта дуже чіткі, і їх легко впізнати. Стиль їхньої гри такий:
- Verfremdungseffekt: у перекладі це слово відоме як ефект дистанціювання або відчуження. Хоча це не винахід Брехта, але verfremdungseffekt стало відомим саме завдяки йому і є однією з основних характеристик епічного театру. Цей ефект досягається тим, що актори грають кількох персонажів в одній сценічній виставі, переставляють декорації і ламають «четверту стіну», звертаючись безпосередньо до аудиторії. Ефект відчуження можна відчути в будь-якій п’єсі, на яку вплинув Брехт, та виконати різними способами під час репетиції чи безпосередньої гри. Актор повинен завжди пам’ятати про відокремлення від персонажа та ставитися до ролі як до окремої істоти, якій потрібно дозволити рости самостійно;
- Gestus: слово, винайдене Брехтом, що означає імітацію соціальних відносин через певний набір рухів. Це поєднання жесту та соціального значення в одній дії. Ці жести зазвичай демонструються глядачам, щоб вони могли відчути ширшу картину конкретної ситуації. У випадку Брехта жести, які використовували актори, майже завжди були політичними. Одним із найвідоміших прикладів використання жесту є п’єса Брехта «Матінка Кураж та її діти». У певній сцені Матінка Кураж виражає своє емоційне хвилювання не словами, а беззвучним криком. Поєднання цієї дії та її соціального значення робить її ідеальним прикладом Gestus.
Досконало розуміючи акторську техніку verfremdungseffekt і gestus, будь-яка людина може правильно визначити відмінності між акторськими теоріями Брехта та Станіславського. Брехт підходив до емоцій героя ззовні, тоді як Станіславський акцентував увагу актора на психології.
Акторські прийоми Брехта були розроблені, щоб відокремити думки та емоції актора від персонажа, якого він зображав. Коментування вчинків персонажа виявилося дуже корисним для демонстрації його недоліків.
Епічний театр
Жанр театру, створений у середині 20-го століття, щоб реагувати на політичний, соціальний та економічний клімат світу. Епічний, або діалектичний, театр був дуже політичним і мав на меті змусити глядачів задуматися про конкретні моменти, які відбувалися на сцені, і чому вони відбувалися саме так.
Важливо відзначити, що епічний театр дуже відрізняється від драматичного. Драматичний театр має на меті розважати, має сюжет або сюжетну лінію, за якою глядачі стежать, і врешті-решт вирішує всі проблеми, які постають на підмостках. Епічний театр дуже відрізняється, тому що він об’єктивний, йому бракує емпатії, а сцени в п’єсах епізодичні, що означає, що вони розрізані на шматки, а не повільно нарощують напругу.
Епічний театр має розірваний наратив і часто стрибає в часі, не дотримується хронологічного порядку. Епічний театр також показує аргумент і висловлює чітку політичну заяву.
Не прив’язуючись до персонажів та історії, що є звичайною справою в драматичному театрі, авдиторія може розпізнавати соціальні проблеми та створювати власні реальні думки, не заплямовані емоціями.
Серед відомих практиків епічного театру – Бертольт Брехт як головна потуга, Всеволод Мейєрхольд, Володимир Маяковський та Ервін Піскатор.
Митці під впливом театральних прийомів Брехта
П’єси Брехта відомі й сьогодні та вплинули на багатьох драматургів і режисерів. Талант Брехта неможливо переоцінити навіть через 60 років після його смерті.
Він є батьком епічного театру, і його п’єси неодноразово відроджувалися різними театральними трупами по всьому світу
Брехт хотів, щоб мистецтво було реалістичним та прагнув вирішувати актуальні проблеми, залишаючись вірним своїм ідеалам, і, напевне, надзвичайно би зрадів, дізнавшись, що багато сміливих митців у світі кіно та театру пішли його стопами.
Ось лише декілька гучних імен, котрі втілили прийоми Брехта на екрані та створили захоплююче естетичне видовище:
- Ларс фон Трієр: у своєму фільмі «Догвіль» з Ніколь Кідман, Лорен Беколл і Полом Беттані в головних ролях. Фон Трієр звертається до п’єси Брехта «Опера за три пенні», використовуючи пісню про помсту «Пірат Дженні» як натхнення для свого фільму 2003 року. Грейс, яку грає Ніколь Кідман, ховається від закону в містечку Догвіль і через деякий час виявляє, що городяни її не люблять та починають проявляти ворожість до її героїні. Основні концепції Брехта, які демонструються, включають елементи театрального дистанціювання, поділ глав за назвами та той факт, що фон Трієр пояснює глядачам, чим закінчиться фільм. Ларс фон Трієр справді авангардист і любитель брехтівських прийомів;
- Жан-Люк Ґодар: більшість критиків вважають його одним із режисерів, що найчастіше використовували брехтівські прийоми у своїх фільмах. Ґодар дозволив кіноглядачам ігнорувати той факт, що вони дивляться фільм. Його актори говорили безпосередньо з глядачами, музика з'являлася абсолютно випадково, кінцівки були казуальними. Усі згадані елементи є знаковими «фішками» Брехта. Фільми Ґодара демонструють чисті прийоми Брехта, але у стрічці «П’єр Ле Фу» 1965 року найбільше присутні елементи verfremdungseffekt.
Брехт був справжнім митцем та інтелектуалом, що зробив революцію в театрі двадцятого століття. Його прийоми продовжуватимуть використовуватися театральними експертами та ентузіастами кіно в усьому світі протягом наступних поколінь.
Артисту-початківцю важливо мати базове розуміння різноманітних акторських методів, якими користуються виконавці, тому не баріться з навчанням! Час - цінний ресурс!
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
