Британська імперія вважається найбільшою в світовій історії і є об’єктивна причина, чому її прозвали «імперією, над якою сонце ніколи не заходить». У фазі свого розквіту Британська імперія охоплювала майже чверть світу, підкорюючи близько двадцяти трьох відсотків світового населення. Саме тому варто ознайомитися з її історією: з етапами її утворення, ослаблення та розпаду та її безпосереднім впливом на цілий світ.
Часто історики поділяють розвиток Британської імперії на два періоди: Перша Британська імперія та відповідно епоха її існування і Друга Британська імперія.
Перша імперія бере свій початок аж від появи перших колоній у "Новому Світі" на початку шістнадцятого століття до втрати Сполученими Штатами статусу колоніальної території в 1783 році.
Друга ж імперія включає в себе реакцію Великобританії, зосереджену більше на Тихому океані, здобуття територій в Індії, Австралії та Новій Зеландії. Протягом останнього періоду Великобританія також мала значущі колоніальні території в Африці.
А тут - вчитель історії
Звідки ноги ростуть
У кінці шістнадцятого століття іспанці та португальці повернулися з експедицій у "Новому Світі", купаючись в прямому сенсі як в розкоші та багатствах, що вони здобули, так і в престижі та статусі, які супроводжували великі гроші. Незабаром інші важливі європейські держави (Франція, Нідерланди та Англія) також почали прагнути розділити таку ж участь. Саме тоді розпочинається активність та історія Британська Імперії.
Англійська королева Єлизавета I запровадила політику дослідження Америки та поклала початок морським боям з Іспанією. Такі гучні імена як Уолтер Ралей та Френсіс Дрейк стали суперниками піратів у розграбуванні скарбів, що з’явилися в результаті іспанських відкриттів.
Джеймс I, який був став намісником пристолу після правління Єлизавети, відзначився тим, що спромігся укласти договір з Іспанією. Розширення імперії взяло курс на захід; англійці стали менше фокусуватися на атаках їх іберійських суперників, замість цього вони вирушили створювати колоніальні поселення в Північній Америці та на Карибах.
Як тільки колонії були засновані, англійці заборонили будь-якому іншим суднам, окрім британських, входити в порт. Така політика ізоляції мала на меті забезпечити всі можливі прибутки з територій, але вона звісно ж не подобалася конкурентам Великобританії.
Однак, Британська імперія з кожною битвою вдосконалювала свої військові навички, які підкреслювали британську домінантність (чого лише варті були завоювання голландських територій, але про це трішечки згодом).

«Перша» Британська імперія (1707-1783)
Коли сонце вперше зійшло над Британською Імперією, Великобританія була втягнута у війну за іспанське спадкоємство, воюючи разом із голландцями, португальцями і римлянами, які на той час ще також були імперіями. Ця війна завершилася в 1714 році, коли іспанський король Філіп V відмовився від претензій свого наступника на французький трон. Після підписання Утрехтського договору Франція передала Ньюфаундленд і Акадію Англії, а Іспанія передала Гібралтар і Мінорку. Гібралтар був особливо важливим завоюванням, оскільки він давав Великобританії контроль над доступом до Середземного моря.
Ще однією корисною спадщиною від іспанців для британського королівства стало керівництво їхньою африканською работоргівлею - особливо прибутковим джерелом доходів, яке допомогло фінансувати британські здобутки в Америці.
Шукаєте вчитель історії?
Спільне завоювання іспанського військового масштабу в Європі та подальша виплата репарацій аж ніяк не означали, що надалі між зникаючою імперією (Іспанією) та зростаючою (Англією) все буде гаразд.
Король Іспанії не зміг повернути Гібралтар під час дворічної англо-іспанської війни (1727-1729 рр.), тож, коли у іспанців була можливість вдарити у відповідь - не в прямому сенсі бою, але захопивши всі британські судна, які стояли в портах Нової Іспанії, вони ні хвилини не роздумували.
Раптом ви читали, що Нова Іспанія включала в себе території в Америці, Карибському басейні і навіть таких віддалених, як Азія та Океанія?!
Отож, саме тут варто згадати, що на цьому історичному етапі наступила серія незначних нападів з боку іспанців. Власне ті іспанські нападки було важко назвати військовими маневрами, але вони коштували дорого для британців (у прямому фінансовому сенсі). Тому після 1746 року британці та іспанці розпочали мирні переговори.
Іспанський король погодився припинити атаки на британські судна, але в обмін на таку королівську згоду британці втратили право на работоргівлю, яке вони отримали, у якості плати-репарації репарації 35 років тому.

Між тим, на Сході Індії...
Конкуренція була жорсткою. Голландські та британські компанії постійно змагалися одна з одною. Торгівля була вишенькою на тому тортику змагань. Два основні торгівельні ринки - спеції і текстилю, і з останнім збільшенням обсягу торгівлі, британці нарешті випередили своїх конкурентів і на цьому полі битви.
Окрім численних військових конфліктів, серед яких були і Карнатичні війни, британські торговці та представники корони залишилися в запеклій конкуренції з французами у заповненні вакууму влади, залишеного розпадом Монгольської імперії.
Під керівництвом Роберта Клайва (також відомого як Клайв Індії), британці перемогли французів у битві при Плассі, надаючи британцям повний військовий і політичний контроль над Індією. Однак французи і британці (а також інші європейські держави) продовжували боротьбу, переважно під час Семирічної війни (1756-1763 рр).
Підписання Паризького миру в 1763 році поставило крапку у всіх претензіях, які французи могли б мати до будь-яких своїх колоніальних територій, що включали великі земельні площі в Північній Америці. Додавши їх до перемог в Індії, Великобританія стала найбільшою морською державою у світі.
Вчитель історії - клік-клік!
Як Великобританія втратила Тринадцять американських колоній
Не весь світ, але значна його частина знаходилася під контролем Британської імперії, і найбільш обіцяючими територіями були колонії, засновані в Північній Америці. До 1763 року Великобританія претендувала на майже третину того, що зараз нам відомо , як Сполучені Штати Америки, а також дві третини того, що стане Канадою, сюди ж можемо відразу додати території в Південній Америці.
Перші поселенці в тринадцяти колоніях відчували тиск від Британії, яка порушила їхні права як англійців. Колоністи були змушені платити податки своїй батьківщині, не маючи при цьому голосу в британському парламенті. Їхнє незадоволення оподаткуванням без представництва стимулювало початок Американської революції, під час якої колоністи спочатку позбавилися парламентського правління, а потім створили власний уряд.
Британська імперія, вже відома нам з попередніх рядків «як справжній переможець у всіх битвах», відповіла колоністам очікувано жорстко. Вона надіслала свої війська та політиків для відновлення влади, що призвело до повноцінної війни і зіткнення зі старими неприятелями Британської Імперії - Францією та Іспанією.
Поки французи забезпечували логістичну і фінансову підтримку, іспанці приєдналися до бою, атакуючи британські війська. Не залишаючи своїх партнерів в боротьбі, голландці теж приєдналися до конфлікту, але не для допомоги колоністам.
Британці були незадоволені голландською торгівлею з їхніми ворогами - французами, іспанцями і колоністами. Війська Корони намагалися повернути контроль над своїми територіями та народом, але варто зазначити, що на той час у британців не було союзників, які б воювали поруч пліч-о-пліч. Така нерівна боротьба швидко вичерпала їх резерви, як в військових, так і в матеріальних сенсах. І все, що лишалося Британії – поступитися та укласти мирний договір, визнаючи Америку незалежною державою згідно з мирними угодами Паризького миру.
Втрата такої великої території поклала гучний кінець Першої Британської Імперії. До того ж Американська війна (1775-1783 рр.) стала яскравим прикладом того, як незадоволення колоністів стало фатальним для імперії.
Ця війна дозволила тринадцяти колоніям, які утворили США в майбутньому, здобути незалежність від Британії.
Апогей британського контролю
Британська Імперія набула статусу особливо могутньої у період між 1815 та 1914 роками. Історики симовлічно називають такий період «Британським століттям». Незважаючи на втрату ласого шматка територій, Великобританія була вмотивована до нових, ще більш гучних завоювань в Тихому океані і Східній Азії.
Але, порівнюючи з Монгольською та Римською імперіями, Великобританія дбала про свої завойовані території і намагалася розвивати їх, як свої рідні. Чого лише вартує розвиток флоту та торгівлі в цей історичний період!
Британський флот був найбільшим та найпотужнішим у світі, але він не лише завойовував, але й розвивав торгівлю на теренах Британської імперії. Наприклад, такі торгівельні компанії, як Компанія Східної Індії заснувала колонію в Індії (за допомогою флоту), тоді як Кейпська компанія боролася з голландцями в Південній Африці саме тому, що «Кейп» забезпечувала місце зупинки на шляху з Атлантики в Тихий океан.
Дотичність приватної торгівлі і влади уряду добре показана на прикладі бізнесмена і торговця діамантами Сесіла Родза, який став прем'єр-міністром Південної Африки і в честь якого була названа Родезія (невизнанна держава).
А промислова революція в 19 столітті і визначення Британії, як «світової майстерні», з якої походили фактично усі можливі товари, фінально закріпила за Британською імперією звання найпотужнішого торгівельного двигуна усього світу!

Друга Британська імперія та нові імена в її історії
Після втрати американських колоній, британці зосередили свою увагу на Азії та Тихому океані, які дозволили збагатити імперію. Але не обійшлося і без негативних наслідків.
Одним з яких було примітивна втрата локації, куди можна було відправляти засуджених. Новою в'язницею Великобританії стала Австралія. Вона вже була відкрита та анексована голландцями в 1660 році, але вони не робили жодних спроб колонізувати її, тому коли капітан Джеймс Кук зійшов на її східні узбережжя в 1770 році, відразу ж охрестивши її Новим Південним Уельсом.
Саме він обрав Австралію, як підходящу потенційну локацію для в'язнів. Ботанічна бухта стала першою фактичною в'язницею; невдовзі слідували інші, приносячи шалений прибуток для імперії: все почалося з вовни, а закінчилося золотом, яке знайшли на австралійських територіях.
Завдяки золотій лихоманці Мельбурн став другим після Лондону найбагатшим містом у світі
Капітан Кук не зупинився на Австралії і продовжував досліджувати дотичні території.
Наступними в його списку стали північні та південні острови Нової Зеландії, де він зміг укласти торгівельну угоду з племенами маорі. Незабаром там європейці заснували колонії та бізнеси, найбільш прибутковим з яких була Новозеландська торгівельна компанія (1839 р.). Окрім назви компанії просто необхідно згадати й ім’я першого губернатора Нової Зеландії - Вільяма Гобсона. Саме він зміг укласти історично важливий Договір Вайтангі з понад 40 вождями маорі, який став основним документом для заснування нації.
Але тут Наполеон Бонапарт ... "А до чого він?", - запитаєте ви? Терпіння і ви все зрозумієте.
Отож, Наполеон, прийшовши до влади у Франції, просто не міг спати, усвідомлюючи, що десь зовсім поряд існує така могутня Британська імперія. Британці ж не могли дозволити собі бути захопленими диктатором-коротуном, хоча на той час саме така доля спіткала багато інших країн Європи.
Великобританія кинула усі фінансові та людські ресурси на війну з Францією. Кожен історичний підручник згадує славнозвісну битву при Трафальгарі (1805 р.), яку Британська імперія виграла. Однак мехнізм під назвою «плани Наполеона» вже був запущений і зупинити його повністю британцям так і не вдалося.
Колоніалізм і работоргівля і до чого тут Британська імперія
Маючи численні колонії по всьому світу, британці не могли не використовувати силу рабів. Вони усвідомили, наскільки прибутковою може бути работоргівля ще в ранні роки існування Першої імперії, як на близько дотичних територіях, так і на віддалених плантаціях. Однак, очевидні прояви імперського расизму найбільше проявлялися в королівській африканській компанії, яка була створена в 1672 році з метою перевезення рабів з Африки до Карибського регіону. До 1807 року компанія переправила приблизно 3,5 мільйона рабів через Атлантику, головним чином для роботи на плантаціях.
З початком Промислової революції, яка вже згадувалася раніше, потреба у використанні рабської сили значно зменшилася. До того ж Аболіціоністський рух, що набирав обертів в парламенті, та релігійні групи почали гостро засуджувати рабство протягом цілого століття.
Хоча Англія заборонила саме рабство, як процес, ще в 1102 році, але фактичної заборони на перевезення рабів в колонії не було. Ця практика тривала століттями, поки Закон про заборону работоргівлі, що був прийнятий Парламентом в 1807 році, фінально та безповоротно поставив велику крапку в імперському розділі «вся работоргівля та дотичні до неї процеси».
Наступного року було засновано колонію Сьєрра-Леоне, яка стала вільним поселенням колишніх рабів, але вона була погано заселена до того моменту, поки не був ратифікований Закон про аболіцію рабства в 1834 році.
Практика рабства припинилася в Британській імперії лише після прийняття другого закону. Невдовзі після прийняття акту про аболіцію, колишні рабовласники встановили так звану форму стажування (тривалістю від чотирьох до шести років), що мала на меті офіційне навчання звільнених рабів певного ремесла. Однак це викликало обурення серед аболіціоністів, оскільки вони сприймали стажування, як спосіб продовжити практику рабства під іншою назвою. Програма не проіснувала довго і в 1838 році її відмінили.
Світові війни, деколонізація та занепад Британської імперії
Хоча Великобританія виграла обидві світові війни, вона була серйозно ослаблена і фінансово виснажена. І, якщо Перша світова війна була очевидно імперіалістичною, то Друга була по-справжньому світовою, за участі багатьох імперських країн, що вимагали значного військового внеску від колоній.
Саме тому двадцяте століття несло зовсім інші настрої, як для британців, так і для інших світових націй: зростання націоналізму та розчарування імперіалізмом.
Після хвилі масових повстань і мирного виступу під керівництвом націоналіста Махатми Ганді, в 1947 році була здобута незалежність Індії. Ця втрата найбільшої британської території спровокувала двадцять років активного руху за незалежність.
В 1948 році Велика Британія покинула територію Палестини і незабаром була проголошена ще одна держава - Ізраїль.
Враховуючи гіркий особистий досвід та страшний приклад сусіда (тривала та жорстока Алжирська війна за незалежність з Францією), в Африці Велика Британія проводила деколонізацію мирно. І в 60-х роках вона надала незалежність африканським територіям, яких на той час налічувалось аж тридцять.
Фінальним акордом існування Британської імперії офіційно вважається 1997 рік – рік, коли Британія повернула Гонконг Китаю.
Яка на смак Британська імперія сьогодні
Не зовсім проста спадщина Великобританії у сучасному світі викликає суперечки: одні вважають її причиною гордості, інші усвідомлюють присмак расизму та панування різних етнічних і політичних ідентичностей.
Колоніалізм носив переважно агресивний характер і дуже часто використовував расистські ідеї для виправдання грабежу та контролю над ресурсами.
Історики вказують на той факт, що Велика Британія збагатила свій ресурс за рахунок зубожіння інших країн.
Але в сучасних умовах ми не можемо не прийняти важливість Об’єднаного королівства, що носить світовий характер.
Для розуміння, які саме історичні події вартують вашої уваги, залучіться професійною підтримкою наших репетиторів!
Прекрасна стаття. В міру лаконічна, інформативна. Дякую.🇺🇦👍💥