Для мене наша робота як художників полягає в тому, щоб служити історії, служити режисеру та акторам. І якщо ви це робите, ви служите собі, тому що ви отримуєте від себе найкраще. Девід Оєлово
Актори великого екрану та театральної сцени мають силу впливати на глядачів, де б вони не жили.
Щоб розвинути свої навички та стати майстрами своєї справи, найкращі актори пройшли багато курсів акторської майстерності, дізнаючись більше про різні види акторської техніки.
Меріл Стріп, Хелен Міррен, Деніел Дей-Льюїс, Том Круз, Мерилін Монро, Аль Пачіно та сер Лоуренс Олів’є мають свої улюблені прийоми.
Хоча професійна підготовка не завжди потрібна, щоб бути досвідченим актором, вона допомагає виконавцям вирізнитись серед інших під час прослуховувань.
Давайте розглянемо шість різних методів акторської майстерності, які повинні знати всі молоді актори: класична акторська гра, система Станіславського, акторська майстерність, техніка Мейснера, метод Брехта та практична естетика.
Класична акторська гра
Класична акторська гра набула чинності та стала популярною в 1800-х роках як наслідок акторських методів, розроблених Костянтином Станіславським.
Станіславський вважав, що всі виконавці повинні ретельно аналізувати наданий їм сценарій, особисто вивчати персонажів і так створювати реалістичну виставу.
У 1936 році Станіславський видав книгу «Актор готується», у якій він наголошував на фізичних діях і згадуванні емоцій з досвіду реального життя. Так вдавалося створити правдивого персонажа.
Натхненний Станіславським, Мішель Сен-Дені переїхав до Лондона в 1935 році і заснував там школу акторської майстерності, де він навчав відомих випускників, таких як сер Алек Гіннесс та Джессіка Тенді, техніки класичної акторської майстерності. Сен-Дені використовував імпровізацію, чуттєву пам'ять і баланс між внутрішньою та зовнішньою мотивацією, щоб навчати студентів акторству.
На суть класичної акторської гри впливає той факт, що актор повинен ідентифікувати себе з персонажем, якого він зображує, задля правдивої гри.
Ідентифікаційні риси класичної акторської майстерності включають використання жестів і рухів тіла обережним та контрольованим способом, передачу емоцій за допомогою ефективного використання голосу, ідентифікацію та персоналізацію з персонажем. Ці характеристики легко можна відстежити, спостерігаючи за акторами на екрані чи театральній сцені.
Класичну акторську техніку можна вивчати в університеті Карпенка-Карого, до прикладу, у Джульярдській школі в Нью-Йорку, CNSAD у Парижі та Національній театральній школі Канади в Монреалі.
Серед відомих акторів, які застосовували класичні акторські прийоми у своїх виставах, — Кейт Бланшетт («Блакитний жасмин», «Авіатор», «Елізабет»), Патрік Стюарт (виступи на сцені для Королівської Шекспірівської трупи та франшизи «Люди Ікс») і Орсон Уеллс («Громадянин Кейн» і «Судовий процес»).
Метод або система Станіславського
Система Станіславського вплинула на більшість сучасних акторських прийомів. Разом із драматургом та режисером Володимиром Немировичем-Данченком Станіславський заснував московський художній театр у 1898 році. Він розробив свою техніку після багатьох років записування та оцінки своїх виступів у Московському художньому театрі. Перша згадка про його Систему датується 1909 роком під час репетиції однієї з вистав. Після кількох років удосконалення своїх теорій Станіславський навіть наполягав на тому, щоб МХАТ застосовував його методику у всіх виставах.
Його методами досі користуються багато акторів кіно та театру. Станіславський вважається найвпливовішим з усіх сучасних театральних діячів.
Найважливіше, що актори повинні пам’ятати про систему Станіславського, це те, що вони повинні вживатися в роль, яку вони грають.
Метод Станіславського містить наступні сім запитань або кроків, які допомагають акторам створювати більш правдоподібні вистави:
- Хто я?
- Де я?
- Коли відбувається дія?
- Що я хочу?
- Чому я цього хочу?
- Як я отримаю це?
- Що мені потрібно подолати для цього?
Додаткові аспекти системи Станіславського включають реалізм у театрі, задані обставини, емоційну пам’ять і чарівне «якби».
Систему Станіславського не слід плутати з методом, розробленим Лі Страсбергом у середині 1900-х років
Метод Станіславського можна вивчати в різних школах по всьому світу. До найавторитетніших українських шкіл, які вивчають техніку Станіславського, належать, знову ж таки, університет імені Карпенка-Карого.
Відомі актори, які використовують або використовували в минулому систему Станіславського, це - Еллен Берстін («Аліса тут більше не живе» і «Реквієм за мрією»), Марлон Брандо («Трамвай Бажання», «На набережній» і «Хрещений батько») та Джон Гілгуд («Джуліус»).
Метод
Акторська техніка методу є однією з найвідоміших, але водночас і однією з найбільш суперечливих. Походить методичне акторство з ідей актора та режисера польського походження Лі Страсберга.
Страсберг був співзасновником Group Theatre і першим художнім керівником Actors Studio в Нью-Йорку. Лі Страсберг наполегливо працював над розробкою «Методу» після того, як на нього сильно вплинули автентичні акторські методи, розроблені Станіславським. Страсбергу пощастило переглянути кілька вистав московського художнього театру під час їх гастролей у Сполучених Штатах у 1920-х роках.
Страсберг знав, що система акторської майстерності, встановлена Станіславським, зробить революцію у світі акторської майстерності. Тому він відвідував багато занять з акторськими тренерами, яких раніше навчав Костянтин Станіславський, і з часом розробив свої техніки, які стали відомі як Метод.
Метод можна означити внутрішньою психологічною технікою, коли актор енергійно тренується поводитися реалістично в гіпотетичних ситуаціях.
Основні елементи Методу включають вимогу, щоб актор робив із себе чистий аркуш, позбавляючись усіх стресів та турбот, які він відчував у своєму особистому житті, це потрібно для правильного втілення емоцій ролі, яку він грає. А також акцент на зосередженості та надмірної уваги до почуттів.
Особливий недолік Методу полягає в тому, що виконавці, які використовують цю техніку, часто користуються репутацією дуже складних у роботі, і це може стати самогубством для новачків у кіноіндустрії.
Методичну акторську майстерність можна вивчати в престижних школах, таких як City Academy of London і Method Acting London у Великій Британії, а також в Акторській студії та Акторській консерваторії в Нью-Йорку.
Багато відомих виконавців використовували Метод для створення культових кінематографічних ролей. Гра Деніела Дей-Льюїса у фільмі «Лінкольн і моя ліва нога», роль Шарліз Терон в образі Ейлін Вуорнос у фільмі «Монстр» та робота Роберта Де Ніро у фільмі «Таксист» — це чудові приклади того, як працюють актори-методисти.
Техніка Мейснера
Сенфорд Мейснер народився в 1905 році і вважається одним із найкращих театральних практиків та тренерів акторської майстерності всіх часів. Він розробив техніку Мейснера після роботи з Лі Страсбергом і Стеллою Адлер у Group Theatre, Нью-Йорк.
Після відходу з Group Theatre він приєднався до факультету The Neighborhood Playhouse і, працюючи там, удосконалив свою техніку. The Neighborhood Playhouse донині вважається домівкою техніки Мейснера.
Техніку Мейснера часто плутають із методом Страсберга, оскільки вони обидва походять із системи акторської майстерності Станіславського.
Техніка Мейснера відома як «правдива акторська гра», оскільки актори інстинктивно поводяться з оточуючим середовищем
Важливі аспекти техніки Мейснера включають повторення, імпровізацію та уяву, котрі покликані сприяти реалістичній і правдивій грі акторів.
Оскільки техніка Мейснера є одним із найпопулярніших методів акторської майстерності, її можна вивчати в багатьох школах за кордоном - City Academy London і The Salon Collective (також у Лондоні), The William Esper Studio та The Taylor Acting Studio (США). В Україні - це, до прикладу, Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету.
Серед відомих кіноакторів, які застосовують техніку Мейснера у своїй акторській майстерності, – такі кінофаворити, як Даян Кітон (Енні Холл, франшиза «Хрещений батько» та «Кімната Марвіна»), Роберт Дюваль («Ніжні милосердя», «Апокаліпсис сьогодні» та «Суддя») і Сандра Буллок («Міс Конгеніальність», «Швидкість»).
Метод Брехта
Бертольт Брехт народився в 1898 році і найбільш відомий своїм внеском у театр та поезію. Брехтівські акторські методи були надзвичайно популярні в десятиліття після Другої світової війни і все ще використовуються театральними режисерами сьогодні.
Брехт прославився своїми виключно політичними п’єсами, на які вплинули його марксистські думки. Він не хотів, щоб його аудиторія сиділа й губилася в ідеях історії, Брехт прагнув, щоб глядачі виходили з театру з думками про соціальні, економічні та політичні проблеми.
До відомих п’єс Брехта відносяться «Матінка Кураж та її діти», «Життя Галілея» та «Добра людина зі Шезвана».
Згадані сценічні вистави були провокативними, іронічними та викликали живий інтерес публіки
Деякі з прийомів Брехта включають наступне:
- розповідь: розповіді використовувалися, щоб нагадати аудиторії, яку історію вони дивляться;
- ламаючи четверту стіну: четверту стіну, встановлену в теоріях Станіславського, зруйнував Брехт, який хотів, щоб його сценічні актори безпосередньо зверталися до аудиторії з коментарем, промовою чи запитанням;
- використання пісні та музики: пісні звучатимуть у фоновому режимі у випадкові моменти, щоб нагадати натовпу, що вони дивляться не реалістичну гру.
Актори в п'єсах Брехта використовували акторські прийоми Verfremdungseffekt (ефект дистанціювання або відчуження) та gestus (слово, вигадане Брехтом, що означає поєднання жесту та соціального значення в одній дії) у своїх сценічних виступах.
Епічний театр є надзвичайно політичним і змушує глядачів інтроспективно думати про конкретні моменти, що відбувалися на сцені, а також чому вони відбувалися саме так.
Епічний театр відрізняється від драматичного театру тим, що має розривну розповідь і стрибає в часі, тобто не дотримується хронології. Крім того, немає прив’язаності до персонажів, і всі п’єси демонструють суперечку та висловлюють чітку політичну заяву.
Художники, на яких вплинув Брехт, включають режисерів Ларса фон Трієра та Жан-Люка Годара.
Практична естетика
Влітку 1983 і 1984 років в американському штаті Вермонт проходили майстер-класи акторської майстерності від Нью-Йоркського університету, котрі проводили драматург, лауреат Пулітцерівської премії Девід Мемет і номінований на премію «Оскар» актор Вільям Х. Мейсі. Під час цих літніх майстер-класів було розроблено практичний естетичний метод акторської майстерності.
Разом із 30 своїми студентами акторської майстерності з Університету Нью-Йорка Мейсі та Мемет заснували у 1985 році Atlantic Theatre Company в Нью-Йорку, що вважається центром практичної естетики.
Практичний естетичний акторський підхід - це практична техніка акторської гри, яка зменшує схильність актора до будь-якої самосвідомої інтроспекції. Більш чітко це можна зрозуміти через такий девіз: “Нічого не винаходьте, нічого не заперечуйте, приймайте все і продовжуйте!”
Більше інформації про практичний естетичний метод акторської майстерності можна прочитати в книзі «Практичний посібник для актора», написаній Меліссою Брудер у 1986 році (українською книга не видавалася).
Техніка практичної естетики складається з трьох основних компонентів: повторення, виконання та аналіз сценарію.
Акторів-початківців також навчають необхідних дій, які персонаж може спробувати виконати в сцені. Ці дії включають наступне:
- отримати когось у свою команду;
- встановити правила;
- провести лінію розмежування;
- змусити когось піти на значний ризик;
- зрозуміти, що вам належить по праву;
- змалювати загальну картину;
- просвітити когось до вищого розуміння;
- розповісти просту історію;
- дійти до суті чогось;
- завершити угоду;
- змусити когось допомогти.
Необхідні чи важливі дії мають на меті зосередити актора на тому, чого він хоче досягти в сцені.
Важливо також відзначити, що актор, який вивчає практичний естетичний метод, повинен бути терплячим, відданим і відкритим розумом.
До відомих практиків методу практичної естетики належать Вільям Х. Мейсі («Фарго» та телесеріал «Безсоромники»), Роуз Бірн («Подружки нареченої», франшиза фільмів «Люди Ікс» та «Сусіди») і Фелісіті Хаффман (серіал «Відчайдушні домогосподарки»).
Усі згадані прийоми акторської майстерності мають на меті навчити акторів досягати успіхів у своїй майстерності.
Вибір акторського методу, який відповідає вашим артистичним здібностям, підготує вас до плідної кар’єри у виконавському мистецтві.
Не дивуйтеся, якщо через кілька років ваше ім’я назвуть на врученні премії «Оскар»!
Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!
Loading...
